Читати книгу - "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"

18

Артур

- Бачу свято в  розпалі, а мене не чекають? – в їдальні з’явився ще один персонаж, я сиджу до нього боком, тому бачу погано. Але важко не помітити як раптово почервоніла Кітті. – Яка сімейна ідилія без блудного сина?

- Дениска, - Марія Володимирівна солодко всміхнулась, і я нарешті роздивився гостя. – Як гарно, що ти зайшов.

Засмаглий до чорного хлопець, теж широко оскалився, і нетвердою ходою зробив кілька кроків до столу. Високий, жилавий, в майці-алкоголічці, яка підкреслювала рельєфний торс і безліч тату на тілі.

- Переодягнись, свиней за стіл не пускають, - вагомо і незворушно сказав Віктор, і придавив Дениса поглядом. Точніше спробував.

- Ну як же, зіпсую сестричці святкові фото, - Денис смикнув на себе вільного стільця і сів за стіл. – та ви клацайте, потім замалюєте мене в фотошопі.

Прес-секретар з фотоапаратом в руках розгублено опустила руки, і очікуюче подивилась на депутата.

- Ден, навіщо ти тут? – ніколи не бачив Катю вороже налаштованою до людей. Але зараз з її очей ледь не іскри сипались.

- Привітати тебе зайшов, - Денис звернув увагу на мою наречену. Я буквально відчув як він мацає її поглядом, і скривившись видав чергову шпильку, тепер вже в бік Катерини: – Ванільний колір тобі не пасує. Фотки будуть відстійні.

- Не твоя справа, - пискнула Кіті,  і зніяковіла під суворим батьковим поглядом.

- Може нас нарешті познайомлять? – я подивився на молодика, розмірковуючи хто він і що тут забув. Не пригадую, щоб у Бойчуків були ще діти.

- Денис, - хлопець помахав мені рукою, навіть не думаючи простягнути долоню для вітання. – Син цього строго пердуна, що мітить в крісло прем’єр-міністра.

- Ну все! – Віктор шпурнув серветку, і піднявся з-за столу. – Тебе сюди не запрошували…

- Бо я вмію тільки все псувати, пам’ятаю! – Денис очевидно не боявся батькового гніву, бо сидів під його кинджальним поглядом вальяжно розставивши ноги, а потім безцеремонно при двинув до себе тацю з коронною куркою від Марії Володимирівни і відламав собі ніжку. При цім продовжуючи хамити. – Я не те, що ваш майбутній зять. Артур Журба - взірець занудства.

- Ти хочеш мені щось сказати? – відчув як зачухались кулаки дати цьому самовпевненому дурню в пику. Дідько! Влаштувати бійку на званій вечері у майбутніх родичів, що може бути гіршим? Але з іншого боку, давно хочеться на когось виплеснути своє роздратування. – Давай вийдемо.

- Ой, ні, вухам не вірю, і не боїшся сорочку забруднити? – Ден перевів на мене погляд синіх як крига очей.

Над нами здійнявся ґвалт. Віктор Едуардович щось вичитував, Кіття теж щось казала, але між мною і провокатором ніби утворилась нерозривна нитка, яка вимушувала нас зло дивитись в очі один одному, і не чути галасу навкруги.

Денис відсунув свій стілець, я встав йому на зустріч. Росту ми були однакового.

- Ви як два півні! – врізався в вуха крик Катерини.

- Замовкни, - огризнувся на дівчину Денис.

- Не смій кричати на мою наречену, - рикнув на нього.

- Не забувай, вона моя сестра, - молодик криво усміхнувся. – Робитиму що схочу!

- Доведеться тебе навчити манерам, - не відставав я.

- Спробуй, якщо кишка не тонка!

Від першого удару він ухилився, обдавши мене запахом алкоголю. І шпурнув у мене куркою, яку вхопив з столу.

- Птиця на смак - як лайно, - кинув попутно Марії.

Реакцію майбутньої тещі не роздивлявся. Бо метнувся до Дениса. Цього разу він не пригинався, ухопив мене за бісову краватку і смикнув на себе. Наші лоби стикнулись, у мене посипались іскри з очей, я сліпо махнув вбиваючи кулака в міцний, наче дуб, торс. В голові зашуміло, коли отримав відповідь в вухо. У негідника чудовий хук зліва.

Незрозуміло що обхопило мене ззаду, позбавляючи можливості махати кулаками й далі. Не розгубився і замолотив ногами. Невідома сила тягнула мене назад, в той час як краватка тягнула до противника.

Шию передавило, і раптом полегшало. Я впав на підлогу, придавивши щось м’яке.

- Ану припиніть! – як грім прогудів Віктор Едуардович. – Катька, займись женихом. А ти – забирайся!

Остання фраза була до Дениса. Над мною замаячіло бліде, як грудка глини, обличчя Кітті. З-під мене вибрався хтось з депутатської охорони.

- У тебе кров, - зауважила наречена, але дивилась вона в інший бік.

В очах розвиднялось, і я помітив як охорона виводить Катиного брата. Дівчина похопилась, і притулила до мого обличчя серветку. Руки у неї тремтіли так, що вона ледь не розтовкла мені носа ще дужче.

-Я сам, - забрав з її холодних пальців серветку, притулив до носа, зупиняючи кров. Сів, переборовши миттєве запаморочення.

- Давайте переберемось у вітальню? – запропонувала Марія Володимирівна.

- Ми краще поїдемо,  - озвалась моя мама. – Артурчик, тобі треба попрацювати над реакцією.

- Ліна! - батько не розділяв маминого азарту. – Над витримкою йому треба працювати. Але нам і справді краще поїхати переодягнутися.

- Я підготую Артуру гостьову кімнату, - Катерина покинула мене і вискочила з їдальні так швидко, що я не встиг їй нічого сказати.

- Не знав, що у вас є ще діти, - я пересів на стілець, і налив собі якогось напою у дивом цілу склянку.

- Це син Віті від першого шлюбу, - пояснила Марія, яка наглядала за прислугою, поки ті ліквідовували наслідки бійки. – Він був певний час за кордоном, і хай би там і залишався. Одні неприємності. А у тебе, здається, будуть синці.

- Дрібниці, навіть не боляче, - у мене й справді нічого не боліло, обличчя наче заніміло. Тільки в горлі пересохло. – Не пощастило вам з пасинком.

- Вітя строгий…

- Артур! – договорити Марії не дав Катин батько, який повернувся в їдальню. – Ми перепрошуємо за цей інцидент.

- Не страшно,  - я піднявся на зустріч чоловіку. Дивно, та з сином він був абсолютно не схожий. І справа не в сивині і зморшках біля очей. Просто Віктор Бойчук був нижчого зросту, лобастий, з світло-карими очима. У Каті було багато від нього, в той час як Денис – абсолютна протилежність їм. Може Віктор тому так і ставився до хлопця, що той на нього геть не схожий? Є такі чоловіки, які іноді погано ставляться до дітей, підсвідомо підозрюючи що то не їх діти. – Я теж поїду, втомився за сьогодні.