Читати книгу - "Зламати ляльку Loly, Катерина Дако"

Виходить, Гордій теж не спить. Чого б йому? Потім вона згадала, що він говорив про ранній виліт.

Відкрила повідомлення:

"Ну що, лялечка, як ти? Не спиш? Я теж. Весь час уявляю тебе з іграшкою. І хочу бути замість неї. Прям змучився весь."

Лола аж кулаки стиснула від злості та образи. Він змучився? Він?

Буквально за мить надійшло нове повідомлення:

"Лялечка, як ти? Відповідай! Ти ж не спиш..."

Від тривалого збудження її трохи штормило. А від слів чоловіка, який прирік її на все це - заштормило вдвічі більше. Вона вирішила нічого не відповідати, щоб не написати гидоти. І свої відчуття описувати теж сил не було.

Повернулась на кухню, бо забула вимкнути там світло. Потім просто пішла до спальні, відкинула ковдру і плашмя впала на ліжко. Ну і що, що не любить спати на животі. Може й засне все-таки.

Хвилин через п'ять вона почула звук повідомлення.

Але телефон залишився на кухні, і йти за ним не було ні сили, ні бажання. Лола зловтішно посміхнулася. Що це Гордій зачастив із повідомленнями? Соромно стало?

А потім їй раптом стало прикро. За те, що він так вчинив із нею. За те, що залишив перезбуджену, поїхавши. За те, що взагалі вирішив грати в якісь безглузді ігри. Чому з нею? Що вона йому поганого зробила? Адже вона просто покохала чоловіка, нічого не вимагаючи натомість. А йому цього виявилося замало! Йому треба було ще й знущатися з неї.

З очей Лоли потекли сльози. Сльози жалості. До себе, дурної. До свого нерозділеного кохання. До незрозумілої ролі, яку Гордій їй вигадав.

Лола, звичайно, не розуміла, що сльози були виплеском довго стримуваного бажання. Але зупинити їх було неможливо. Вона плакала вже захлинаючись. Навіть на якийсь час притупилося відчуття від іграшки.

А потім вона почула звуки дзвінка на мобільний.

Один дзвінок, після кількох секунд паузи – другий, потім відразу третій. Вона знала, що єдиною людиною, яка може дзвонити їй сьогодні о четвертій ранку, був тільки Гордій. Але саме з ним вона хотіла зараз розмовляти найменше.

Все ж таки, пересиливши себе, попленталася на кухню.

Телефон уже перестав дзвонити. Тоді вона відкрила повідомлення. У першому значилося: "Лола відповідай! Все добре?", У другому: "Лола, чорт забирай! Не дури, відповідай!", у третьому - "Лялечка, відповідай будь ласка. Я вже не знаю, що мені думати."

Поки вона читала попередні, прийшло нове повідомлення: "Якщо ти зараз не відповиш, я приїду до тебе, спізнившись на літак. Як думаєш, я буду в захваті?"

І знову Гордій пригнічував, залякував. Від цього сльози, що ледь зупинилися після третього повідомлення, полилися з новою силою. Та гори воно все вогнем! Зараз Лола піде, витягне огидну пробку і...

Додумати думку вона не встигла. Телефон задзвонив знову. Лола таки прийняла виклик, але вирішила мовчати. Вона сильна, нізащо не принизиться до з'ясування та звинувачень! І слабість свою не покаже!

- Лялечка? - запитально промовив у слухавці чоловічий голос. - Ти мене чуєш?

Лола чула його чудово, але відповідати не збиралася. Лише тихенько, щоб Гордій не чув, схлипувала. Але він, звісно, ​​почув!

- Ти плачеш, - це було не питання. – Чому ти не відповідала мені?

Лола продовжувала мовчати, не чекаючи нічого хорошого від продовження розмови.

- Дай вгадаю. Ти зараз ображена, що я залишив тебе з іграшкою, а сам поїхав. Так?

І, не вимагаючи підтвердження, тут же продовжив:

- А ти збудилася, але в тебе табу на оргазми, і тобі стало ще гірше. Правильно? Тому ти розлютилася, образилася ще сильніше, почала шкодувати, замість того, щоб відповісти мені, як я просив. Знову вгадав?

Лола мовчала. Так, все, що сказав чоловік, цілком відповідало істині.

- А от якби ти мені відповіла, то тебе пожалів би я. І давно б дозволив іграшку вийняти, - повчально сказав. - Тому тепер ти покарана з нею ще на годину. А потім виймеш, змастиш попочку маззю із синього тюбика і підеш на роботу. І перестань ображатись! Тобі це не йде...

Сльози знову потекли по щоках. Як Лола не намагалася їх утримати, так і не змогла. Гордій, мабуть, почувши часте шморгання, майже ласкаво сказав:

- Лялечка? Мені вже треба йти на посадку. Дочекайся, добре? - І додав з ніжністю в голосі, - Будь ласка!

І вимкнувся.

То був якийсь винос мозку! То він чіпляється зі своїми безглуздими іграми, збуджує, але не задовольняє. То він владний, жорсткий, карає. То чуттєвий, ніжний. Просить!

Від надлишку емоцій Лолі хотілося накритися ковдрою з головою та завити в голос. Вити вона не стала, але лягла під ковдру і спробувала розслабитись. Після розмови з Гордеєм, точніше за його монолог, збудження було вже не таким гострим. Провертівшись у ліжку ще годину, Лола встала, дістала, нарешті, злощасну пробку, хотіла викинути, але потім все ж таки помила і поклала назад у коробку, залишену в крихітному вхідному коридорчику не тумбочці.

Коли Гордій встиг засунути їй її до рук?

Лола хотіла було уважніше розглянути, що він туди вклав, але, діставши мазь у синьому тюбику, рішуче закрила кришку.

Вона більше не гратиме в ці ігри!

Мабуть...