Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Розділ 24. Брей Легран.

У лікарні мені наклали кілька швів і, виписавши знеболювальне, відправили додому. 

 

Ліки я вирішив не пити, але по приїзду додому від віскі відмовлятися все ж не став. Не буду я вже завтра йти на якусь зустріч, з такою фізіономією, розписаною як крашанка, тільки підписувати контракти та збори проводити. 

 

Сьогодні я міг дозволити собі відкинутися в кріслі й закурити сигару, ганяючи по келиху напій. 

 

Я подзвонив Франсуа і вирвав його з тусовки, тому що мені відчайдушно потрібно було з кимось поговорити, і мені було плювати, що він уже склеїв собі на ніч кількох дівок. 

 

А поки чекав, я пив, курив і думав. Думав про тачку, про цю вискочку Енді, про Ракель і про те, як вони були схожі між собою. Зовні дуже, а внутрішньо... Якщо Ракель була першокласною гидотою, то Енді просто форменим стервом. Вона була ще гірше, і якщо земля не терпіла Ракель, то "копію" мені хотілося змусити страждати особисто. 

 

Вона гралася, ні в що не ставила мене, відкидаючи подарунки та знаки уваги. Скільком ще мужикам вона запудрила так мозок, або просто у неї були варіанти краще мене? 

 

Ким вона взагалі була? Жила життям сірої миші, в той час перебираючи мужиками, як досвідчена дияволиця? 

 

Поки вона не повернула мені тачку, я вже уявляв сьогодні, як буду ставити її на місце, як буду тягнути за волосся, цілувати губи, як буду робити те, що захочу.

 

Цікаво, якою була ця "копія" в ліжку? Такою ж дикою, як у житті? Що вона дозволяла з собою робити? А що робила сама? Була така ж нестримна, як Ракель? 

 

Я навіть не знав, чи хотів повторення "такого". З Ракель було круто, але деколи своєю нестриманістю і божевіллям вона лякала навіть мене. 

 

Взяти хоча б той ранок, коли вона, здається, навіть переплюнула по винахідливості саму себе. 

 

Я любив прокидатися від відчуття металу на зап'ястях. Мені подобалося те, як він холодив шкіру і сковував мої рухи. Це могло означати тільки одне, в той день моя дівчинка вирішила пограти. Мені подобалася Ракель тим, що вона була без гальм. Наші ігри завжди балансували на межі, і це заводило ще більше. Вона була тим демоном, який постійно нашіптував мені на вухо погані речі. Вона підштовхувала мене на те, щоб зробити божевільні вчинки. І вона завжди була поруч, щоб підтримати моє чергове безумство. Завжди, поки не зникла, не розчинилася... Погань, яка зі мною так вчинила. Де б ти не була, тобі там саме місце!

 

Тебе більше не було в моєму житті, але ти жила в моїх думках і спогадах. Ти все ще була жива в моїй голові, самозакохане стерво, яке я вже став ненавидіти трохи більше, ніж любити.І я був дуже радий, що останнім часом чаша терезів почала трохи зрушуватися, а почуття до тебе не тиснули таким зашморгом.  Але поки що, я ще не міг визначитися, чого хотів більше: любити тебе або ж стерти всі спогади про тебе?

 

Я ще не до кінця визначився, як я до тебе ставився, такі спогади раз по раз продовжували накочувати на мене. Мені доводиться глушити їх алкоголем, тому що тільки одна погань може затьмарити іншу.  І поки я таким способом боровся з тобою, я знав, що колись знайдеться людина, яка займе всі мої думки.  І це будуть хороші спогади, а не те, що залишилося після тебе ...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно