Читати книгу - "Плавучий острiв"

галузі міського управління, зосереджена в руках губернатора Стандарт-Айленду. Містер Сайрус Бікерстаф — янкі з Мена, одного з тих штатів Федерації, які майже не брали участі в громадянській війні між Північчю й Півднем. Обрання Сайруса Бікерстафа на пост губернатора треба вважати щасливим, він напевне зуміє зберегти нейтральну позицію між двома частинами міста.

Губернатор, що наближається до кінця свого шостого десятка, неодружений. Це людина спокійна, яка прекрасно володіє собою, дуже енергійна, незважаючи на флегматичну зовнішність, схожа на англійця своїм поводженням, манерами джентльмена й дипломатичною тактовністю, що характеризує його мову й усі його вчинки.

В будь-якому іншому місці, не на Стандарт-Айленді, він, безперечно, тішився б великим авторитетом і став би значною особою. Але тут він, зрештою, тільки головний агент Компанії. До того ж, хоч його платня варта цивільного листа[62] якогось дрібного європейського монарха, він, проти набобів Мільярд-Сіті, зовсім не багатий, — хіба ж до них доскочиш!

Сайрус Бікерстаф — губернатор острова й одночасно мер міста. Ось через що він мешкає в будинку мерії, що підноситься в кінці Першої авеню, на протилежному краї її височіє обсерваторія, де живе комодор Етель Сімкоо. В мерії містяться канцелярії і реєструють акти громадянського стану: народження (пересічна цифра їх цілком достатня, щоб забезпечити майбутнє), смерті (небіжчиків відвозять на кладовище до бухти Магдалини), шлюби (що за кодексом Стандарт-Айленду спершу дістають громадську санкцію, а вже потім — церковну). Тут працюють різні адміністративні відділи, і їхні дії ніколи не дають населенню жодного приводу скаржитися. Звичайно, це робить честь мерові і його штату. Коли головний інспектор мистецтв познайомив Себастьяна Цорна, Пеншіна, Івернеса й Фрасколена з мером міста, той справив дуже приємне враження як людина добра й справедлива, з практичним розумом, що не знає ані забобонів, ані химерних мрій.

— Панове, — звернувся він до артистів, — нам дуже пощастило, що ви опинились на нашому острові. Можливо, що головний інспектор ужив для цього не цілком законного способу. Та ви пробачите йому, чи ж не так? Гадаю, вам не доведеться скаржитися на наш муніципалітет. Він вимагає від вас лише двох концертів щомісяця, в останній час ви вільні приймати приватні запрошення, з якими до вас можуть звертатися наші громадяни. Ми вітаємо вас як талановитих музикантів і ніколи не забудемо, що ви були перші артисти, яких ми мали честь зустрічати в себе!

Це привітання просто зачарувало наших парижан, і вони не криються з цим перед Калістусом Менбаром.

— Авжеж, Сайрус Бікерстаф — привітна людина, — відповідає головний інспектор і злегка знизує плечима. — Шкода, що в нього немає мільярда або двох…

— Ніхто ж не бездоганний, — зауважує Пеншіна.

Губернатор-мер має двох заступників, що допомагають йому в дуже нехитрому управлінні плавучим островом. Невелика кількість підлеглих їм урядовців працюють за пристойну винагороду в різних адміністративних відділах. Муніципальної ради не існує. Та й навіщо вона? Замість неї діє рада нотаблів[63], що складається з тридцятьох осіб, найвпливовіших, завдяки своєму розумові й багатству. Вона збирається тоді, коли йдеться про якісь важливі заходи, наприклад, ухвалити проект маршруту, який найкраще відповідав би вимогам загального здоров’я. Часом це питання, як невдовзі пересвідчилися в тому наші парижани, викликає суперечки й труднощі в досягненні згоди. Але досі не було ще такого випадку, щоб Сайрус Бікерстаф своїм тактовним і мудрим втручанням не спромігся погодити протилежні інтереси, не ображаючи самолюбства своїх підлеглих.

Заступники мера — протестант Бартелемі Радж і католик Габлі Гаркур, обрані з вищих урядовців Компанії, сумлінно допомагають Сайрусові Бікерстафу.

Так організований цей острів, що вже протягом вісімнадцяти місяців, користуючи з цілковитої незалежності, не зв’язаний жодними дипломатичними зносинами з зовнішнім світом, невразливий для негоди, вільно плаває на просторах Тихого океану, під небом, яке він сам собі обирає. І на цьому штучному острові учасники квартету житимуть цілий рік! Вони не уявляють собі й не страхаються тих несподіваних пригод, які готує їм майбутнє; що б там не віщував підозріливий віолончеліст, тут усе передбачено й впорядковано, все відбувається за заздалегідь встановленим розкладом.

Острів пливе все далі на Захід. Кожного дня, в ту хвилину, коли сонце переходить меридіан, службовці обсерваторії, якими керує Етель Сімкоо, визначають положення острова. Величезні квадранти, розташовані по чотирьох боках вежі на будинку мерії, вказують точно довготу й широту, що телефоном передаються на перехрестя вулиць, в особняки, в установи, приватні будинки. В такий саме спосіб повідомляють і про точний час, що міняється залежно від того, куди пливе острів — на захід чи на схід. Отже, мільярдяни завжди знають, в якому пункті маршруту в дану хвилину вони перебувають.

Окрім цього невідчутного переміщення на поверхні Тихого океану, Мільярд-Сіті нічим не відрізняється від найбільших столиць Старого й Нового Світу. Однаково тут і там минає громадське й приватне життя. Наші музиканти, не переобтяжені, зрештою, обов’язками, перше своє дозвілля присвячують оглядові всього, що є цікавого й вартого уваги на «перлині Тихого океану». Електричним поїздом дістаються вони всюди, куди їм забажається. Справжнє захоплення викликають у них обидві енергетичні станції: розпорядок і простота їхнього устаткування, потужність механізмів, що пускають у рух подвійний ряд гребних гвинтів, чудова дисципліна персоналу; одною з них керує інженер Уотсон, другою — інженер Сомуа. Через певні проміжки часу Бакборт-Гарбор і Штирборт-Гарбор приймають у свої внутрішні гавані судна, що обслуговують Стандарт-Айленд і причалюють із того боку, з якого це найзручніше зробити, залежно від положення острова.

Якщо впертий Себастьян Цорн відмовляється милуватися цими чудесами, якщо Фрасколен дуже стримано виявляє свої почуття, то в якому захваті перебуває весь час ентузіаст Івернес! На його думку, двадцяте століття і уявити собі не можна без того, щоб плавучі міста не борознили всі моря. Вони повинні стати останнім словом поступу й комфорту в прийдешні часи. Яке величне видовище: плавучий острів відвідує своїх океанських братів! Що ж до Пеншіна, то в нього зовсім запаморочилася голова серед цієї розкоші, де про