Читати книгу - "Заборонена кімната"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Темне скельце знову наблизилося.
— А чи знає мій друг Фассбендер, що ви тут?
— Ні!
— Гм! Дев'ять літер. Не знаю. Чого ви прийшли?
— Я сподівався…
— Ні, — сказав він. — Апеляція теж не пасує. Однієї літери не вистачає. Ось так. Нічого не можу для вас зробити. Я давно не займаюся такими справами.
— Я сподівався, що ви все ж таки могли б мені допомогти.
— Хто це казав?
— Мебіус.
— Мебіус може говорити, що йому заманеться. Занадто багато говорить. Це нічого не дає. Нічого не можу зробити. Справді нічого.
— Тоді, — сказав я, — прошу вибачити.
З мене було досить. Принижуватися я не бажав. Все має свої межі. Підвівся і попрямував до дверей. Та не знайшов ручки і не зміг відчинити.
Сердито озирнувся. І знову побачив, що окуляри спрямовані на мене.
— Чим же ця історія привабила вас? — спитав Цахойс, зручніше вмощуючись у кріслі.
— Випустіть мене! — вибухнув я. — Досить комедії!
Він хихикнув.
— Ідіть. Треба лише штовхнути двері. Я не можу позбавити вас свободи. Я вже не в Гелена. Тепер я просто маленький чиновник. Мушу шанувати закони.
Я копнув двері ногою. Вони відчинилися і знову вернулися на місце. Я залишився на порозі.
— Тисяча?
Він знову хихикнув.
— Дві?
— Дрібниці. Не хочу втручатися із своїми людьми в цю справу. Закрутиться така лемішка, що ноги не витягнеш.
— Три тисячі, — промовив я невпевнено. В мене не було ні трьох, ані двох. Навіть тисячі. Щонайбільше міг би нашкребти п'ятсот.
— Протест, — сказав гном. — Нарешті знайшов. — І знову почав дряпати олівцем. — Взагалі це вам може обійтися дешевше.
Я повернувся і знову сів.
— Чого ви хочете від мене?
Цахойс здався здивованим.
— Я? Коли вже тут хтось чогось хоче, то це ви. Хіба ні?
— Пропоную поговорити нарешті розумно. Не люблю манівців. І театр ваш мені вже набрид. Я — за відкриті карти.
Він засовався на кріслі, протер темне скельце.
— Відкриті карти, — схлипнув. — Красиві слова…
Кинув уламок олівця, зібгав журнал і жбурнув його в кошик на сміття.
— Гаразд. Поговоримо розумно.
Голос у нього ледь змінився, але тепер він говорив таким тоном, що відчувалося: гном — усе що завгодно, тільки не дурень. Переді мною сиділа людина з ясним тверезим інтелектом. Я знав таких типів. Кожен з них може бути небезпечніший, ніж десяток бандитів.
— Моя контора вже фікція. Чим я тепер займаюся, вам, мабуть, Мебіус розповів. Нормальним шляхом допомогти я вам це можу. Та хотів би, бо ви мені сподобалися. Ви кмітлива людина. Метка. На жаль, трохи мрійливий. Мені здається, що зараз захоплені одною маленькою дівчиною. Так?
— Чи має це відношення до справи?
— Тато Цахойс повинен знати, з ким мас справу. Я не терплю базік. І авантюристів.
Я спробував хоч щось розгледіти за темним скельцем. Та марно. Воно було надто темним.
— Значить, ви маєте мене за авантюриста? Приємно.
— Ні, — відповів він серйозно. — Ви не авантюрист. Та й взагалі — де починається авантюра і до вона закінчується? Знаєте, на що йдете? Гадаю, що так.
Повіка затремтіла. Мені здалося, що Цахойс посміхнувся.
— Ні, не знаєте. Навіть не уявляєте. Хоча ви, з вашого дозволу, не дурень. Щодо політики, вона мені байдужа. Допоможу вам, але незадарма. Задарма в нас нічого не робиться. П'ять тисяч — і я все організую. Або інша умова.
— Яка?
— Фассбендер збирається укласти маленьку угоду.
— Фассбендер захищає інтереси принаймні десяти фірм.
— Франція, — прошепотів він. — Метр Ноель. Це вам щось говорить?
— Ні.
Цахойс нахилився вперед, уперся грудьми в стіл.
— Цю угоду, — промимрив він, — я б охоче проглянув.
— Тоді краще п'ять тисяч.
Він хихикнув.
— Ще не вмієте облагодити дільце. Молодий, благородний, грандіозні плани в голові. Так, так… За цю угоду я навіть дещо додав би.
— Ні! — навідріз відмовився я.
Мені здалося, що його око весело підморгнуло.
— Подумайте.
Взяв папірець, надряпав на ньому щось і простягнув мені.
— Це мій телефон. Дзвоніть.
Я взяв папірець, сховав.
— Ще одне, — сказав Цахойс. — Номер дійсний лише на тиждень. Потім він зміниться. До того часу ви мусите зважитися на щось. Після цього, — він махнув рукою, — поїзд рушить, і ви спізнитеся.
4
Суботнього ранку я мав аудієнцію у Фассбендера-молодшого.
Шеф стояв біля вікна, неохайний, без піджака, застромивши руки в кишені штанів, і вивчав будинок контори по той бік вулиці. У відчиненому вікні виднілися дівочі голівки — чорняві, біляві, руді, що схилилися над друкарськими машинками. Видовище приємне, шефа воно цікавило більше, ніж моя доповідь.
Я розповів про своє відкриття у «Хуке і Шпетверт». Звичайно, виклав йому лише те, що вважав за потрібне. Бесіди з Мебіусом і Цахойсом залишив при собі. Це були приватні речі, які його не стосувалися. Тому я повідомив докладно лише про ДІБ-625,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонена кімната», після закриття браузера.