Читати книгу - "І мертві залишають тіні"

Повертаючись до автостоянки, капітан Госс вірив, що знайшов пояснення. Розстріляно й поховано — тут не було ніякої суперечності, одне логічно доповнювало друге.

— Що значить — розстріляний? — спитав майор Лауренцен. — Розстріляний — може означати: страчений, підступно закатований, загинув у бою. Зрештою, тоді ж була війна.

Доктор Зенфтман, який відповідав за медичну експертизу, кивнув.

— Не можу напевно виключити жодну з названих вами трьох можливих версій. Ось деякий фактичний матеріал. На основі цього матеріалу ми мусимо зробити належні висновки. Експертиза встановила, що чоловік був убитий щонайменше двома пострілами. Обстежуючи пошкоджені кістки, ми визначили, які були використані патрони, і встановили таким чином, з якої зброї стріляли. Стріляли з автомата, що був на озброєнні вермахту, з-відстані приблизно в три метри. Одна куля, очевидно, пошкодила легені, друга влучила в таз. Чи вони стали причиною смерті — не можна дати однозначної відповіді. Вид зброї, автомат, дає підстави допустити, що було зроблено більше, ніж два постріли, але матеріальні докази у нас лише про два. Інших поранень, наприклад, осколками гранати, не виявлено. Нема переломів кісток чи якихось інших ознак катування. Але це аж ніяк не означає — і я наголошую на цьому, — що чоловік не був поранений. Різані рани чи опіки, взагалі пошкодження м'яких частин тіла цілком можливі. Чоловік міг захищатися, не виключено, що могла навіть виникнути бійка, але все це — ненадійний матеріал для експертизи.

Таким був доктор Зенфтман, таким його й знали товариші. Сміливий у своїй професійній діяльності, обережний зі словами. «Це я знаю, а про це здогадуюсь», — на таких засадах базувались усі його висновки.

Майор Лауренцен знав це.

— Отже, будемо йти за фактами. В чоловіка стріляли з автомата. Але одне питання залишається відкритим. Ви не можете сказати, докторе Зенфтман, як стояв чоловік, коли в нього стріляли?

— Дещо можу. З цього приводу я мав розмову з капітаном Андерсом з відділу балістики. За кутом падіння кулі можна приблизно вирахувати траєкторію. Капітан дійшов висновку, що чоловік, очевидно, стояв прямо. Жертва і убивця стояли супроти один одного.

— За три метри.

— Так, не більше. Такий висновок можна зробити, зважаючи на пошкодження кісток.

Майор Лауренцен узяв теку й розкрив її.

— Потім я вам дам прочитати висновки наших хіміків. На основі решток металу, тканини й ще якихось залишків вони дійшли висновку, що на чоловікові не було ні уніформи, ні савана, очевидно, він був у цивільному одязі. Це щось нам дає?

Доктор Зенфтман знизав плечима — це вже не в його компетенції. Госс теж не сказав нічого, хоча повідомлення Лауренцена повністю збігалося з його висновками. Але він хотів ще зачекати. Старший лейтенант Гайнсен сказав нарешті:

— Принаймні зменшиться коло осіб, до яких міг належати покійний. Давайте поміркуємо так: дезертирів вішали, антифашисти потрапляли на гільйотину, військовополоненим стріляли в потилицю, не кажучи вже про газові камери. Смерть від автоматної черги могла свідчити про участь у бою, безпосередньо на фронті, тобто про те, що ми називаємо «загинув». Але оскільки чоловік був у цивільному, то це припущення, мабуть, відпадає.

— І ще дещо відпадає, — додав Томас Кушель. — Чоловіка розстріляли не за вироком військового суду.

— Авжеж, до того ж такі вироки виконувалися зазвичай військовими.

— Але іноді екзекуції проводили й люди в цивільному. Я знаю такі випадки, товаришу Гайнсен.

— Досить, — сказав Лауренцен. — Воно наче й так, але все одно ворожіння на бобах. Тому я хотів би назвати вам ще кілька фактів. Науковий аналіз решток труни цілком і повністю підтвердив свідчення гробаря Пабста: труна зроблена з міцного бука, дерево тоді було ще досить свіже, на ньому збереглась подекуди чорна фарба. Отже, покази цього свідка видаються надзвичайно правдоподібними, — сподіваюсь, він буде не єдиний свідок… Хвилинку, товаришу Гайнсен, про Нествік поговоримо пізніше. Я хотів би зараз докладніше зупинитися на труні й на похороні. Тут ми, цілком імовірно, наштовхнемось на один пункт, який скерує наші роздуми в інший бік. Ви що думаєте про це?

Госс вирішив, що настав його час.

— Саме так! — вигукнув він. — Безперечно, нацисти вбили цього чоловіка. Але водночас безперечно й те, що вони влаштували йому офіційний похорон. Як сказав старий Пабст, по цвинтарю йшла справжня траурна процесія.

— Процесія привидів, — докинув Гайнсен.

— Сама по собі ця церемонія здається мені примарною: сирий, холодний, лютневий ранок, усе відбувається майже в напівсутінках, беззвучно, лише вдалині чутно гарматний гул… Два старих гробарі у поношеному одязі, чоловік з парасолем за труною, розгрузла земля, в якій просто тонули лопати, люди в уніформі, нарешті молода жінка в літньому світлому пальті… Мені все це нагадує якесь моторошне видовище…

— Справді, так, — погодився майор Лауренцен. — Але те, що каже товариш Госс, теж правда. Без сумніву, тут є якась суперечність. Спершу вбити, а потім поховати з усіма почестями…

— Видовище, здається, найслушніше слово тут. Тут щось було інсценовано. Нацисти з вигодою для себе «воскресили» під час війни покійного О'Дейвена — його роль зіграв, мабуть, якийсь англієць. — Госс розповідав, про що тут могла йти мова, як він та Майнк наткнулися на ці сліди. — А тепер, коли фашизм розвалився, небіжчик знову мав стати тим, ким він був з тисяча дев'ятсот тридцять сьомого року, тобто небіжчиком. Псевдо-О'Дейвен не повинен був жити після війни. І його знищили. Але оскільки він був знищений як ірландець під іменем О'Дейвена, а Ірландія підтримувала з Німеччиною дружні стосунки й була нейтральною державою, в якій нацистські бонзи, мабуть, сподівалися знайти собі притулок або порятунок, вбивство замаскували. О'Дейвена, очевидно, оголосили жертвою британських авіаційних нальотів і з почестями поховали. Отак я принаймні це розумію. Поки що.

Манфред Госс говорив досить переконливо. Не тому, що хотів справити гарне враження. Він просто вірив у свої слова. А стриманість, яка прозвучала в двох його останніх фразах, мала на меті повернути всіх з царини різних логічних розмірковувань на грунт голих фактів.

Але