Читати книгу - "І мертві залишають тіні"

професора. Але ж є речі, яких не можна розголошувати. Не через недовіру. Повідомлення майора Лауренцена про можливу причину смерті цього псевдо-О'Дейвена просто ще недостатньо перевірене, щоб його взяти до керівництва. Госс вимушений був діяти дуже обережно, хоч і ризикував таким чином втратити потрібний слід.

Але цього не можна було допустити. Він вирішив обрати шлях, який, може, допоміг би професору щось збагнути.

— Розслідування ще не закінчене. Але напевно можна сказати ось що: покійникові організували пишний похорон. Зі священиком, нацисти в уніформі несли труну. Усе відбувалося під наглядом гестапо… Ось такий розкішний похорон вранці лютневого дня сорок п'ятого року.

Майнк якусь часину замислено дивився на капітана. Потім підвівся. Манфреду Госсу довелося трохи відхилитися. Професор підійшов до однієї з книжкових полиць. Рукою погладив кілька різних книжок у полотняних обкладинках.

— Шкода, — сказав він і сів. — Нема. Я хотів вам дати одну книжку. — Він знову замовк на кілька секунд. — Книжку, — провадив він далі, — про, мабуть, найгорезвіснішого англійця такого гатунку. Його звали Вільям Джойс, під час війни він жив у Німеччині, безпосередньо у Берліні, і працював на радіостанції «Велика Німеччина», вів передачі англійською мовою. Його так звані бесіди, з якими він виступав щовечора, спочатку мали великий успіх. Це були гостро відточені сатиричні опуси, їх слухало іноді пів-Англії.

Він часто користувався оксфордським жаргоном, і слухачі за це прозвали його Лорд Гав-Гав, так його називали і в Німеччині. У Геббельса він був у великій пошані. А зрештою Джойс був чистокровний ірландець.

— Отак! Подумати тільки… Та ясно! Посилання Мейволда на архіви Бі-бі-сі…

— І його заява, що він хоче заглянути в документи нацистського міністерства закордонних справ. Так званий мовний відділ — так називали відділ передач іноземними мовами — хоча й підпорядковувався геббельсівському міністерству пропаганди, але оскільки ці програми передовсім займалися зовнішньою політикою, то фашистському рейхсміністру закордонних справ фон Ріббентропу відводилась там не остання роль.

— Браво, товаришу Майнк. Ці міркування — на вагу золота. Лорд Гав-Гав, чистокровний ірландець…

— Але тут, на жаль, мушу вас розчарувати… Гав-Гав похований не на Староміському кладовищі. Мейволд, безперечно, шукає не його. Доля Гав-Гава відома кожному фахівцеві. Після війни його повісили в Англії його ж земляки. Але — така моя думка — в розпорядженні Геббельса були й інші англійці. Може, професор Мейволд напав на слід такої людини.

— Такої людини? Чому ви висловлюєтесь так нейтрально, товаришу Майнк? Ви ж маєте на увазі щось особливе.

Вони глянули один на одного й відчули, що думали про одне й те саме.

— Ваша правда. У геббельсівській пропагандистській машині працювало сто тридцять передавачів, які щоденно видавали двісті сімдесят дев'ять програм на закордон п'ятдесятьма трьома мовами.

— Виходить, і ірландською теж.

— Виходить, так. Ірландська Республіка відігравала значну роль у фашистській стратегії ще й тому, що ірландці ніколи не приховували своєї ворожнечі проти Англії. І цим, звісна річ, користалися нацисти.

— А чи не могло б бути так, що…

— Безперечно, могло.

Манфред Госс ляснув долонею по столу — вимушений жест, бо не міг же він поплескати Майнка по плечу, вони ж не компаньйони… Спершу лікарка, тепер історик. Це не «інформатори», а люди, з якими можна посперечатися, можна сказати, що вони навіть однодумці.

Госс ще раз попросив перший лист професора Мейволда. Гайнц Майнк показав йому речення, гадаючи, що саме воно зацікавило капітана.

— Ви вгадали, товаришу професор, — погодився Госс і вголос прочитав: — «… дуже популярний репортер і оратор, н кий умів висловити найболючіші думки й почуття населений». І ось уявіть собі: щовечора по фашистському радіо її и ступає цей відомий і популярний О'Дейвен. Він твердить, що нацисти не такі вже й погані, вони наші друзі й підтримають Ірландію, якщо вона повстане проти Англії. І це каже не хто-небудь, а популярний промовець і публіцист Стюарт Джеймс О'Дейвен. Особистість…

Капітан Госс на часинку замовк. Як сказав старий Пабст? Поховали якусь поважну особу!

— Так! Виходить, особистість. Це справляє враження. Отже, те, що він каже, не може бути брехнею, думають люди и Ірландії. Принаймні Геббельс і його кліка розраховують саме на таку реакцію. Перешкоджає їм лиш одне: О'Дейвена нема. Загинув в Іспанії. Але про це в Ірландії не знають, і саме про це свідчить лист Мейволда. Отже, нацисти сконструювали нового О'Дейвена. Під цим прізвищем хтось читав ірландською мовою фашистські відозви і під цим прізвищем той «хтось» похований у сорок п'ятому році. Як поважна особа, з усіма почестями.

— Професора Мейволда одурили в наші дні так само, як і багатьох ірландців двадцять п'ять років тому. Принаймні попервах. І лише потім завдяки якимось обставинам професор збагнув цей трюк нацистів і припинив свої пошуки. Його О'Дейвен — або цей «хтось», як ви сказали, товаришу капітан — був англієць. Англієць, що знав ірландську мову. Такі люди були, це безперечно.

Манфред Госс погодився. Зробив це якось напівголосно, бо думав про причину смерті його незнайомця, а вона ніяк не вкладалася в щойно окреслені рамки, не клеїлась до образу чоловіка, прозваного О'Дейвеном і похованого в Берліні, бо його розстріляли. Ексгумація це доказала безперечно. Розстріляли — і поховали! Катафалк, траурна процесія, чорна труна з добротного й рідкісного на той час дерева… Розстріляли й поховали!

Госс нічого не сказав уголос. Його раптом охопив неспокій, спонукуючи йти. Він ледве змусив себе довести розмову до кінця, потім попрощався з родиною професора. Майнк провів його до хвіртки.

Госс від'їхав уже в обід. До наради у Лауренцена залишалось мало часу. Іти в якийсь ресторан не хотілося, і він вирішив перебути без обіду.

У Трептов-парку зупинив машину. Тут було майже безлюдно, це якраз те, що йому треба. Він пройшов по алеях, зупинився на березі Шпре. Неспокій його поволі розвіявся. Розстріляли й поховали. Суперечність? Принаймні незвично. А хіба вся ця операція не була незвичною? Раптом він збагнув, що рішення полягало саме в цьому, воно мало бути саме тут: у незвичному початку, який вимагав такого ж незвичного кінця.