Читати книгу - "Аеніль"

— Не знаю. Я хочу їсти, — Іно втомилася пояснювати.

— Добре. Зачекай, я зараз збігаю на кухню і візьму щось…

— Я з тобою, — безапеляційно заявила Іно.

— Ні, зачекаєш тут. — Аеніль аж здригнулася від думки, що одногрупники побачать її з сестрою.

Іно підсунулася ближче і знову сказала:

— Я не залишусь тут сама.

Щось у її голосі стривожило і переконало Аеніль.

— Добре, — тільки й змогла відповісти старша сестра.

У будь-якому разі Іно від усіх не сховаєш. І Аеніль не хотіла бути схожою у цьому на батьків.

Вже у вітальні вона зрозуміла, що сьогоднішній день буде не найлегшим у її житті. Перешіптування дівчат-старшокурсниць за спиною, приглушений сміх — все це Аеніль сприйняла на свою адресу. Точніше на адресу сестрички, що безтурботно йшла поруч, щось мугикаючи собі під ніс. Аеніль почервоніла, опустила голову і міцніше притисла до себе Іно. Та чудом уникала зіткнення з меблями й окремими ученицями, які бігали туди-сюди дівчачою вітальнею алхіміків.

Через повільне дріботіння Іно вони запізнилися на сніданок і знову привернули увагу, якої так не хотілося Аеніль. Вона ще сильніше схилила голову і повела сестричку до свого місця за столами.

— Що, найнялась провідницею для якоїсь каліки? — пролунав за спиною глузливий голос Савлія, підтриманий нерідким сміхом. — Невже так сутужно з фінансами? Я думав, що чистку туалетів краще оплачують.

Аеніль старалася його не слухати, але Іно вуха не заткнеш. Маленька перестала мугикати і її вираз спохмурнів. Вона відразу відчувала, коли розмова заходила про неї. Навіть якщо й не розуміла змісту, за інтонацією вловлювала все.

Тільки коли сіла поруч з Емблою, Аеніль змогла трохи розслабитися і заспокоїти бурю всередині. Вона готова була терпіти чимало образ на свою адресу, але за одне слово Савлія про Іно ладна була його вбити.

— Хто це? — запитала Ембла.

Ці байдужі слова ще дужче зіпсували настрій Аеніль. Вона так чекала підтримки і співчуття з боку подруги.

— Моя сестра, — холодно відповіла Аеніль.

— Вона що…

— Сліпа.

— А… Гм… Чому я не бачила її раніше? Я взагалі не знала, що в тебе є сестра, — Ембла зовсім не реагувала на крижаний тон Аеніль, настільки була заглиблена у якісь власні думки.

— Вона жила з батьками. Вони поїхали, і тепер сестра житиме зі мною.

— Зрозуміло. Слухай, я хотіла тебе спитати щодо тої, — Ембла притишила голос, — синьошкірої. Ти що, справді з нею дружиш?

— Так. А що? — Аеніль готова була от-от зірватися. Іно це відчувала, тому поспішала наїстися, а от Ембла і вухом не вела. Такий вже в неї характер, коли думає про щось своє, на інших взагалі не зважає.

— Ну… Ти хіба не чула, що про них розповідають? То дуже небезпечні істоти зі Східної Ери…

— Сама ти «істота»! — огризнулася Аеніль, схопила Іно і вибігла з залу зі сльозами на очах.

Ембла здивовано дивилася їй услід. Вона зовсім нічого не зрозуміла і за кілька хвилин, стенувши плечима, продовжила снідати. Тільки Нітетіс, яка спостерігала за всім з сусіднього столу, стривожено підвелася і вийшла одразу за Аеніль.

Перші дні з Іно пройшли жахливо. Хоча, крім вранішньої фрази Савлія у понеділок, більше образ Аеніль не чула, вона не розуміла, як їй вдавалося втриматися від сліз при сторонніх протягом цього тижня. Мабуть, лише завдяки підтримці Нітетіс, а трохи згодом і Ембли, до якої нарешті дійшло, як переживає її подруга. Все одно майже половину часу Аеніль проплакала. Не вдавалося їй і нормально спати вночі — заважав страх перед наступним днем.

І хоч завтра була субота, цієї ночі Аеніль теж майже не спала. Вранці, ще на зорі, вона піднялася й одягнулася. Від безсоння була принаймні одна користь — Аеніль встигала вранці сходити на кухню і взяти сніданок дія Іно. З цією метою дівчинка й сьогодні вийшла з кімнати.

По дорозі на кухню Аеніль зайшла у жіночу вбиральню, що була біля навчальних класів. Це тут вони з Емблою знайшли колись таємний хід. Останнім часом вона геть забула про це.

Аеніль стала вмиватися біля дзеркала. Вигляд у неї був не найкращий — темні нездорові кола під червоними від безсоння очима, тремтячі руки і міцно стиснуті губи. Їй не хотілося дивитися на своє відображення.

Коли вона зайшла до кабінки, то почула якийсь шум і скрип. Дівчинка піднялася і визирнула у щілинку дверцят. Цей шум вже був для неї знайомий — умивальник з дзеркалом від’їхав і відкрив прохід у якесь темне підземелля. Серце Аеніль завмерло і вона затамувала подих, вмить забувши про проблеми, що мучили її кілька секунд тому. З темного проходу з’явилася постать. Це була жінка у запиленому і брудному плащі. Аеніль мало не скрикнула, коли впізнала її — магістерка Ірене Урегус, що читала у них спецкурс «Чарівництво і чародійство в алхімії». Жінка обтрусилася, як могла, перед дзеркалом і вмилася, бо обличчя теж було брудне. Аеніль помітила, якою стомленою і стривоженою, навіть наляканою виглядала викладачка. Вона зачинила прохід, оглянулася, чи ніде не видно зайвих слідів, і швидко вийшла з вбиральні.

Аеніль трохи почекала, а потім побігла до вітальні, на мить забувши про основну потребу, що привела її сюди. Через це довелося повертатися.

Коли вона нарешті дісталася вітальні, їй вдалося спіймати ще сонну Емблу і все розповісти.

— Магістерка Урегус? Ти впевнена? — Ембла була здивована і трохи налякана.

— Так. Я думаю, нам необхідно відвідати той таємний хід і дізнатись, що там.

— Може, краще розповісти комусь з викладачів?

— Що розповісти? Може, то простий таємний хід, яким користуються усі. Треба спершу глянути, що там, — Аеніль не знала, звідки в неї знову з’явилася така цікавість до того ходу.

— Не знаю…

— Давай. Ти ж хочеш