Читати книгу - "Інґа"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Звісно, це було інше життя, але стовідсотково не злиденне. Інзі дозволили шукати дім для сім’ї, і вона обрала «чудове місце просто на межі із пустелею» — у Мааді — багатій окраїні Каїра, популярній серед європейських експатів. Свекор виділив у її розпорядження мерседес із шофером, а п’ять слуг наглядали за будинком. Люди в Єгипті 1930 року цінувалися дешево, але інші речі — навпаки. «Ми жили наче мільйонери, — згадувала Інґа, — але не мали готівки заплатити за ремонт взуття»{205}. Так само, як і в Парижі, перед її дверима вишиковувалися кредитори, а Інґа мусила брехати, щоб хоч якось позбутися їх.
Розділ 16«Схід є схід, а захід є захід»
Наче той чужинець у чужій землі, в Єгипті Інґа зрозуміла, що мала б дослухатися до внутрішніх сумнівів, погоджуючись на пропозицію Набі. Попри всю люб’язність її свекра вона розуміла, що її ніколи так повністю і не приймуть. Пішовши від Набі, п’ять років по тому вона дала інтерв’ю данському журналу Vore Damer («Наші дами»). Інґа розповіла, що знала багатьох членів родини чоловіка, які вважали «великою і незмивною ганьбою» одруження Набі з європейською християнкою замість гарної мусульманської дівчини. Вона вважала, що навіть її свекор, попри свою зовнішню доброту, «ніяк не міг вилікувати рани, завданої йому сином, що допустив подібний промах»{206}.
Більшість єгиптянок, яких знала Інґа, були дружинами аристократів і вели таке саме розкішне життя, як і в неї, але «освітлене… діамантами». Вона бідкалася, що ведення великого господарства «спершу приносило задоволення», та незабаром їй стало зрозуміло, що таке розкішне життя «є порожнім і просто нестерпним»{207}. Її підбадьорило знання того, що деякі єгипетські жінки вважали так само.
Вона дізналася, що багато єгиптянок із заможних родин отримали освіту в Європі, і що в самого Набі була кузина, яка керувала школою в Індії. Ці жінки брали активну участь у боротьбі за незалежність Єгипту від Великобританії, яку отримали у 1922 році, майже десять років тому.
Інґу захопив рух єгипетських жінок, який набирав оберти і мета якого полягала у поліпшенні долі не лише заможних, а й небагатих. Як вона зауважила, у 1930-ті роки в Єгипті не існувало середнього класу — лише кілька багатіїв і купа бідняків. І хоча статус жінок у цій країні її хвилював, та більше Інґу непокоїв нижчий стан селян-землеробів.
Вона зауважила, що вони «не мали змоги достатньо харчуватися» і до них часто ставилися гірше, ніж до тварин{208}. Американському письменникові спало б на думку лише одне порівняння, зрозуміле для його читачів у США: «Життя єгипетських селян дуже нагадувало життя негрів із південних штатів, які належали плантаторам»{209}.
Як згадувала Інґа в інтерв’ю Vore Damer, одного дня вони з Набі їхали на автомобілі за містом, коли шлях їм перекрив селянин та його тварини. Шофер чоловіка вистрибнув з машини і почав бити того тростиною. Набі сподобалося, як розгнівана Інґа, вистрибнувши з автівки, вибила тростину з рук шофера, підняла її і почала шмагати його. Запізніла реакція чоловіка розчарувала Інґу. «Я пропустила повз вуха правду в словах Кіплінга, — зізналася вона згодом. — Схід є Схід, а Захід є Захід»{210}.
Напевно, через суміш ідеалізму з нудьгою Інґа, якій вже виповнилося дев’ятнадцять, вирішила долучитися до боротьби за права і спробувати себе в журналістиці. Набі, який все ще мав дуже світські погляди і пишався розумом дружини, заохочував її захоплення. «Я прошу тебе про єдину найважливішу річ, — сказав він їй. — У своїх творах щодо інших країн, особливо щодо східних, європейські автори у намаганні сподобатися, заінтригувати чи здивувати своїх читачів проявляють велику неповагу до правди. У власній уяві вони шукають факти, яких ніколи не було, і зазвичай вважають, що книжка про ці далекі краї мусить містити в собі смішні і незвичні речі. Вони забувають, що якби писали чисту правду, то отримали б набагато кращий результат»{211}.
Набі запропонував кілька ідей, як-от переклад народних єгипетських казок, з яких можна створити «неймовірно чудові» короткі історії чи навіть есе про життя єгипетських селян. Він застеріг Інґу не братися за щось «дуже серйозне: де була б помірна критика соціального устрою Єгипту»{212}. Вона проігнорувала це і написала статтю про молодий жіночий рух у країні. Як і передбачав Набі, вона не змогла опублікувати її ані в Єгипті, ані за кордоном.
Тоді Інґа спробувала продати особистий нарис про німецького комедійного актора Віллі Фрітша, який в Єгипті знімався у фільмі «Сезон у Каїрі». Вона і тут не змогла знайти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інґа», після закриття браузера.