Читати книгу - "Інґа"

Інґи з’явився час зібратися з думками, і вона могла думати лише про Набі. За багатьма оцінками, шлюб не мав сенсу. Їй було лише сімнадцять (мати вийшла заміж у двадцять п’ять). Крім того, вона отримала чудову нагоду вчитися музиці під керівництвом одного з найкращих тодішніх піаністів. А ще існували релігійні та культурні розбіжності. Інґа номінально була християнкою, хоча й рідко ходила до церкви, і, попри цілком світський спосіб життя Набі на той час, його родина віддано сповідувала іслам.

Цікаво, що попри всі ці перешкоди, пані Арвад не протестувала проти шлюбу; навпаки, вона сповнилася ентузіазму стосовно цієї партії. Набі, чиє прізвище[12] з арабської перекладається, як «пророк», зрозумів близькість стосунків матері і доньки, тому старанно приділяв Ользі стільки ж уваги, скільки й Інзі. Він регулярно запрошував її приєднатися до них з Інґою в походах на концерти і до театру, і осипав лестощами стосовно її власної чарівності й всього того, що вона вклала у доньку.

Ольга починала вірити, що місце дружини дипломата було саме тим чудовим і корисним життям, яке вона планувала для Інґи. З матір’ю-гідом донька побачила більшу частину Європи, її різну культуру та минуле. З огляду на вільне володіння чотирма мовами, і матері, і доньці цілком реальною видавалася картина, як Інґа ручкається зі світовими лідерами і організовує дипломатичні звані вечері, використовуючи свій шарм для допомоги чоловікові у вирішенні глобальних питань.

І, вірогідно, найголовнішим стало те, що Набі здавався заможним, — важлива деталь, позаяк спадок, капітал і прибутки Ольги після початку Великої депресії похитнулися. Мета зробити Інґу незалежною відійшла в тінь перед перспективою партії, яка б забезпечила фінансову стабільність їм обом. На жаль, незабаром вони зрозуміють, що багатство Набі було міражем у пустелі.

Та на перевірку їм бракувало часу. Які б побоювання не мала Інґа, вона вважала Набі неймовірно прекрасним, а перспективу космополітичного життя чудовою. Він був не данським закоханим школярем, натомість досвідченим чоловіком, який її обожнював. 16 квітня 1931 року, майже через два місяці після їхньої першої зустрічі, Інґа вийшла заміж за Набі. Церемонія відбулася в єгипетській амбасаді в Парижі.

Шлюбну ніч вони провели у паризькому готелі George V. Якою б досвідченою Інґа не представляла себе світові, все це розтануло в променях хвилювання, типового для будь-якої молодої нареченої, що вперше перетинає цей сексуальний рубікон. Як згадувала Інґа, Набі був «ніжним і милим» і «вочевидь, абсолютно закоханим» у свою дружину, а шампанське і баранячі реберця на вечерю — смачними. «Всі мої неповні сімнадцять років життя змусили мене думати, що я роблю щось “не те”, — зазначала згодом Інґа. — Дуеньї вже не було поруч, а я почувалася не у своїй тарілці»{197}.

Після цієї трепетної ночі вдвох, Інґа і Набі, провели медовий місяць на півдні Франції, відвідуючи багато її улюблених місць. Інґу не пустили до казино в Монте-Карло, бо метрдотель не повірив, що ця данська дівчина-підліток є дружиною манірного єгиптянина; Ользі довелося як доказ надіслати експрес-поштою їхнє свідоцтво про шлюб. Медовий місяць закінчився, коли Інґа захворіла на кір дорогою назад до Парижа, і як вона сказала: «Ми якось спустились на землю і почалося заміжнє життя»{198}.

Незабаром Інґа і Ольга з жахом дізналися, що багатство родини Набі містилося в землях, а не в готівці. Чоловік наполегливо старався як у навчанні, так і на роботі в амбасаді, але його платня була невисокою, а пара не звикла до заощадження. Вони постійно випроваджували кредиторів: доки Набі зникав з їхнього будинку через чорний вхід, Інґа стримувала колекторів у парадних дверях. Зрештою, переважно Ольга підтримувала свою доньку і зятя. «Рахунки сплачувала мати, — згадувала Інґа. — Я це ненавиділа»{199}.

Вона жалілася, що красивого, блискучого і високородного Набі «псували жінки», і не лише її матір. Дружина пригадувала випадок, коли «художниця подивилася на нього і запитала: “Дозвольте я вас напишу?”, на що я швидко відповіла: “Що ж, ми завжди можемо повісити цю картину у ванній кімнаті”»{200}.

Інґа теж мала своїх шанувальників, що не подобалося Набі. «Він ревнував, я ревнувала, — казала вона, — але життя було яскравим. Здається, завжди відбувалися якісь вишукані вечірки. Ми стали улюбленими гостями: один такий темний і красивий, інша білява і тендітна. Наче рідкісні квіти у вазі, нас переносили з одного свята на інше»{201}.

Здоровим відношенням до сексу Інґа частково завдячувала Набі, якого описувала як «ніжного, досвідченого, прекрасного коханця». Однак це задоволення було «дещо зіпсованим» її матір’ю, яка зі своїм найдивнішим втручанням у життя доньки занотовувала, як часто вона кохалася з чоловіком. Можливо, Ольга з нетерпінням очікувала онуків чи хвилювалася за відносну юність і недосвідченість доньки, але, за словами Інґи, мати щоранку робила записи, доки вона чи Набі мали посткоїтальний перекус на кухні{202}. Певно, вперше в житті Інґа почала уявляти своє життя без постійного перебування Ольги при ній.

Однак зацікавленість Інґи в Набі і навпаки була не лише тілесною. Існувала і велика інтелектуальна компонента. Інґа допомагала Набі скласти іспити, необхідні для отримання вірчих грамот, що й підштовхувало до обговорення світової політики. Ще до стосунків із Кеннеді, Інґа згадувала, що часто рано прокидалася і пізно лягала, щоб послухати, як чоловік «розповідає про різні економіки світу — ми на той час ще не відійшли від золотого стандарту»{203}.

Після закінчення Інституту політичних досліджень Набі працював на єгипетській дипломатичній службі, спершу в Брюсселі, а згодом у Лондоні. Але за рік він вирішив, що хоче повернутися додому, в Єгипет, відкладаючи мрії Інґи про