Читати книгу - "Драматичні твори"

ЯВА VI Входить К а л е н и к.

К а л е н и к. Що там, Лейбу, чи що, собаки порвали?

Михайло. Еге. Лапцардак ззаду розпанахали до самої потилиці.

Сміються.

Нехай ходе з палицею, а то ярмулкою обороняється!

К а л е н и к. Ну вже ці жиди собак бояться, то не приведи господи!.. Що ж, сину, зійшовся з ним?

Михайло. А'якже! їм, бачите, двом ці шинки потрібні: Лейбі і Гершкові. Так я вчора Гершка лякав Лейбою, а сьогодня вже Лейбу Гершком лякав. Не хочеш, кажу,— не треба: Гершко аж за поли хватав вчора і задаток давав! Крутивсь, вертівсь і дав двісті п’ятдесят рублів.

К а л е н и к (сміється). Кажуть, що з нашого брата нема комерчеських людей, та тебе хоч зараз у купці записуй!

Михайло. Ого, ще й як би торгував!

К а л е н и к. Слава богу, слава богу! Ну, а я й не питаюсь тебе, як ти справився у Гапоновій?

Михайло. Там би була чудасія! Приїхали, знаєте, найнять людей: Софрон, Чумак, Омельченко і Лисиця. Так я бачу, що помішають дешево нанять, давай їх поштувать. Сам удав з себе п’яного, а їх так загалуиив, що вони й поснули. Тим часом я діло обробив: наняв людей на п’ятдесят десятин по два. карбованці з десятини.

К а л е н и к. Як то господь дає! Я чумачкою заробив все, що маємо. Тепер чумачка нікуди не годиться. Ну, не дай мені

бог такого розумного сина, як ти, що б я робив з дурним Данилом! Усе б пропало, бо до нових звичаїв треба інших, нових людей!.. Благословеніє боже, сказано!

Михайло. Нате ж, тату, задаток за шинки, а оце контракти з десятинщиками.

К а л е н и к. Нехай воно, сину, все у тебе зостається, я ні до чого не буду мішаться; хазяйнуй, як знаєш,— пройшла вже моя пора! Я тепер тільки в церкву ходитиму та буду богу молиться, щоб послав тобі здоров’я та хорошу жінку. Женися, сину, пора вже, тобі тридцять літ, порадуй нас на старість!

Михайло. Двом разом жениться важко. Нехай уже Данилове весілля одгуляємо, а тоді і я вже женюся.

Каленик. А тобі чого^ дожидаться Данила? Він ще молодий.

Михайло. Та у цю ж неділю у нього весілля, хіба ви не знаєте?

К а л е н' и к. Перший раз це чую,!

Михайло. Ая думав, він вас йитав.

Каленик. Та ти не шуткуєш?

Михайло.. Єй-богу, жениться!

Каленик. На кому?

Михайло. На Мар’яні Гайдабурівні... Там така пройда...

Каленик. Та я його так оженю палицею, що він і не стямиться! Та я його дрючком з двору вижену! Диви, молокосос! Старший брат працює, заробляє, а він з книжками в.озиться, і вже жениться забажалося! Нехай навчиться хліб перше зароблять!

Михайло. Поки навчиться зароблять, а роздавать не перестає.

Каленик. Знов що-небудь зробив?

Михайло. Лейба мені зараз казав, що він успів уже поручиться на векселі у Янкеля, за Федора, здається. Тепер хоч і грошей в руках не матиме, то роздавать ніхто не за-бороне, бо як його ти вбережеш, почім дознаєшся, що він ручився? Тілько тоді довідаємось, як прийдуть з ісполнитель-ним листом!..

Каленик. Цього ще недоставало, щоб на документах ручився! Промота усе...

Михайло. Він-на тисячі документів підпише, побачите!

Каленик. Розореніє, розореніє з ним!

Михайло. З молотка все продадуть; на волах, та на коровах, і на всій движимості не написано, чия вона.

Каленик. Ні... Годі, годі! Поки ще я живий, треба рятувать свою працю!

Михайло. Ви, тату, одділіть мене зарані...

К а л е н и к. Не так воно буде!.. Ні! Данилові тепер скіль-ко не дай, однаково на старість буде в наймах. Так краще нехай змолоду побачить, як то важко зароблять,— може, навчиться зберігать зароблену копійку. Як порозумніщає, тоді його хазяїном зробимо, а я тобі усе дощенту по купчій передам,— і завтра ж в город їду.

Михайло. У мене самого душа болить за нього... Часом, дивлячись на нього, аж заплачеш. Нехай бог милує, а- мені здається, що він таки трохи дурний! Де ж, про себе не дбає ані кришки! Може, постаріє, то розуму Набереться!

К а Л е н и к. Дякую милосердному богові, що він мене не обідив під старість... Ти моя надія! Тілько женися, синку.

Михайло. Добре, тату.

ЯВА VII

Входить Данило, бере книгу з полиці.

К а л е н и к. Знову до книжки?

Данило. Хіба я кому заважаю тим, що в зайвий час...

К а л е н и к. Ні, ти мені скажи: що ти цікавого найшов у своїх книгах? Поки читав святе письмо, житіє святих, то воно, звісно, для душі спасеніє; а тепер якісь такі книжки почав читать, що зовсім одурів! По-твоєму, вже не сонце кругом землі ходе, а земля кругом сонця? Ну, то й не дурний же ти?

Данило. Чого ж я, тату, дурний, коли тепер мені це ясно, як божий день, що іменно земля ходе кругом сонця! Від того й зима, весна, літо, осінь, від...

К а л е н и к. Буде вже, буде!.. Сумно й слухать! Зовсім збожеволів. Та'Ки б подумали ті дурні, що книжки пишуть: ну як-таки можна очевидячки людей туманить! Земля крутиться! Та якби вона крутилась, то у нас би й голови позакручувались. Посадив би я того мудрія, що оце видумав, на вирло біля машини, "нехай би він покрутився на однім місці, тоді б побачив!

Данило. Одно біля машини крутиться на однім місті, а друге, така величина, як земля...

К а л е н и к. Годі, годі, годі! Не хочу слухать! Покинь ті книжки та візьмись за діло — може, порозумніщаєш, а то у тебе так закрутилось в голові, що ти скоро й себе самого продаси! Скажи на милость божу, нащо ти знову поручився за Федора?

Данило. У нього п’ятеро дітей, тату.

Каленик. Чим же він віддасть? В яку надію ти роздаєш усе, за всіх ручишся? Що в тебе є? Чим ти одвітиш?

Данило. Федір віддасть.

Каленик. Чим, чим? Дітей попродає! Він так думає про те, щоб віддать, як ти про хазяйство! Федір рад, що дурня знайшов