Читати книгу - "Граф Дракула"

— так каже наш лікар — і в своїй лихоманці він постійно марить усілякими жахами: вовками, отрутою і кров'ю, примарами і демонами, і я боюся навіть сказати, чим ще, але будьте з ним обережні і стежте за тим, щоб його нічого не турбувало; сліди такої хвороби не скоро зникнуть. Ми вже давно написали б, та нічого не знали про його друзів, а з його розмов нічого не могли зрозуміти. Він приїхав поїздом із Клаузенбурга, і начальник станції розповідав службовцю, що на станції він кричав, щоб йому дали квиток додому. Бачачи з усього, що він англієць, йому видали квиток до кінцевої станції цієї залізниці. Будьте спокійні за нього, оскільки за ним дбайливо доглядають. Своєю ласкою і вихованістю він полонив наші серця. Тепер йому дійсно набагато краще, і я не сумніваюся, що за кілька тижнів він зовсім видужає, але заради його ж порятунку будьте з ним дуже обережні. Я молитимуся за ваше довге щастя Господові Богу і Святому Йосипу та Святій Марії.

Щоденник лікаря Сьюарда

19 серпня.

Учора ввечері Ренфілд дивно і несподівано змінився. Близько 8-ої години він зробився збудженим і почав нишпорити всюди, як собака на полюванні. Служник був цим вражений і, знаючи, як я ним цікавлюся, постарався, щоб Ренфілд розговорився. Зазвичай Ренфілд ставиться з повагою до обслуги, часом навіть з підлабузництвом: але сьогодні, за словами служника, він тримався з ним гордовито. Ні за що не схотів зробити поблажку і поговорити. Ось усе, чого той добився від нього: «Я не бажаю з вами говорити; ви тепер для мене не існуєте; тепер пан мій поряд».

Служник вважає, що Ренфілда раптом охопив напад релігійної манії. О 9-ій годині вечора я сам відвідав його. У надмірній самовпевненості відмінність між мною і служником здалася йому нікчемною. Це схоже на релігійну манію, і скоро він, мабуть, загордиться та вважатиме себе за Бога.

За півгодини або навіть більше Ренфілд дійшов до великого збудження. Я удав, що не стежу за ним, але все-таки спостерігав дуже уважно; в його очах раптом з'явився той хитрий вираз, який ми помічаємо зазвичай у божевільного, захопленого якоюсь нав'язливою думкою. Потім він відразу заспокоївся і всівся на краю ліжка, втупившись у простір блискучими очима. Я вирішив перевірити, удає він із себе апатичного чи насправді такий, і завів із ним розмову на тему, якою він завжди цікавився. Спочатку він нічого не відповідав, потім сказав гидливо:

— Так ну їх усіх! Вони аніскільки мені не потрібні.

— Що? — запитав я, — чи не хочете ви цим сказати, що не цікавитеся павуками? (Тепер павуки його слабкість, і його записник повний зображень павуків.)

На що він двозначно відповів:

— Дружки молодої тішать погляди тих, хто виглядає наречену, але з появою нареченої вони перестають існувати для присутніх.

Він не хотів пояснити значення своїх слів і весь той час, що я. у нього пробув, мовчки просидів на своєму ліжку. Я повернувся до себе і ліг спати.

Прокинувся я, коли пробило другу годину і прийшов черговий, посланий з палати з повідомленням, що Ренфілд утік. Я нашвидку одягнувся і негайно ж спустився вниз; мій пацієнт дуже небезпечна людина, щоб залишати його на волі. Його ідеї можуть дуже погано відбитися на сторонніх. Служник чекав на мене. Він сказав, що лише 10 хвилин тому він бачив Ренфілда через вічко дверей сплячим. Потім його увагу привернув дзенькіт розбитого скла. Коли він кинувся до кімнати, то побачив у вікні тільки п'яти і негайно ж послав по мене. Хворий в одній нічній сорочці і, напевно, не встиг утекти далеко. Черговий вирішив, що краще простежити, куди він піде, інакше, виходячи з дому через двері, можна загубити його з поля зору. Черговий був дуже товстий, щоб протиснутися у вікно, а оскільки я худорлявий, то з його допомогою легко проліз ногами вперед і зіскочив на землю. Служник сказав, що пацієнт повернув по дорозі ліворуч, і я побіг як тільки міг за ним. Проминувши дерева, я побачив білу фігуру, що здиралася по високій стіні, яка відділяє наше володіння від сусідів. Я зараз же повернувся і наказав черговому негайно покликати чотирьох служників на той випадок, якщо хворий у буйному стані, і вирушити за ним у Карфакс. Сам же я дістав драбину і переліз через стіну вслід за втікачем. Я якраз побачив Ренфілда, що зникав за рогом будинку, і погнався за ним. Він уже був далеко, і я побачив, як він притиснувся до оббитих залізом дубових дверей церкви. Він розмовляв із кимось, а я боявся підійти туди, щоб його не налякати, інакше він міг втекти. Гнатися за бджолиним роєм ніщо порівняно з гонитвою за напівголим божевільним, коли у нього напад. Незабаром я, проте, переконався в тому, що він абсолютно не звертає уваги на будь-кого, і почав наближатися, тим паче, що мої люди теж встигли перелізти через стіну й оточити його. Я слухав, як він говорив: «Я тут, пане мій, щоб вислухати Ваш наказ. Я Ваш раб, і Ви винагородите мене, оскільки я буду Вам вірний. Я давно вже чекаю на Вас. Тепер Ви тут, і я готовий до виконання Ваших наказів і сподіваюся, що Ви не обійдете мене, дорогий мій Пане, і наділятимете мене Вашим добром».

Як би там не було, він просто старий жадібний жебрак. Він думає про земні блага[12], навіть коли переконаний, що перед ним Бог. Його манія — якась дивна комбінація. Коли ми його захопили, він боровся, як тигр. Він неймовірно сильний і був більше схожий на дикого звіра, ніж на людину. Я ніколи не бачив божевільного в такому нападі сказу; і сподіваюся, що ніколи більше не побачу. Щастя ще, що ми захопили його вчасно. З його силою і рішучістю він міг би накоїти багато лиха. Тепер він, в усякому разі, безпечний, бо ми наділи на нього сорочку і зв'язали.

Зараз він тільки промовив перші зв'язні слова:

«Я терпітиму, Пане мій. Я вже відчуваю наближення цього. Час настає — настає — настає!»

Спочатку я був дуже збуджений, щоб заснути, але цей щоденник заспокоїв мене, і я відчуваю, що сьогодні спатиму.

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ

Лист Міни Мюррей до Люсі Вестенр

24 серпня.

Будапешт

Дорога моя Люсі!

Я знаю, що тобі дуже хочеться знати все, що відбулося зі мною відтоді, як ми розлучилися на