Читати книгу - "Менше знаєш, краще спиш"

з’являтися серйозні сумніви щодо дій режиму та побоювання, що весь цей епізод може знову виявитися провокацією. 6 листопада, за 11 днів після нападу, комісія Ковальова, яка розслідувала підриви житлових будинків, почала слідство щодо захоплення Театрального центру на Дубровці[153]. Один із найзагадковіших аспектів цієї справи полягав у тому, що в той час, коли тривала війна й міліція та громадськість перебували в стані підвищеної пильності, цілій групі терористів вдалося зібратися в Москві й протягом кількох місяців готувати скоординований напад, залишаючись непоміченими.

Підготовка до нападу розпочалася в квітні 2002 року, коли один із бойовиків, пов’язаний із Шамілем Басаєвим, придбав будинок у селі Чорне Московської області, куди почали приїжджати люди та надходити зброя з Північного Кавказу. Ні міліція, ні ФСБ не зреагували на цю вкрай незвичну діяльність. ФСБ не зреагувала й на попередження, які отримувала від джерел у кримінальному світі, про велику групу озброєних чеченських екстремістів, що збиралася в Центральному та Південно-Західному округах Москви. Одне з попереджень надійшло від Михайла Трепашкіна, який більше не працював у ФСБ, але зберігав кримінальні контакти. Він, зокрема, повідомляв про те, що Абубакар живе в Москві й займається захистом двох фірм, які забезпечують грошима чеченських бойовиків. Після нападу, коли Трепашкін дізнався про роль Абубакара, він знову зв’язався з ФСБ й запропонував поділитися інформацією. У відповідь ФСБ спробувала сфабрикувати справу проти нього[154].

Служба безпеки, мабуть, не просто проігногрувала інформацію про підготовку терактів. Існували ознаки того, що ФСБ і терористи були тісно пов’язані. Одним із відвідувачів будинку у селі Чорне був Арман Менкеєв, відставний майор російської військової розвідки (ГРУ) та фахівець із виготовлення вибухівки. За деякими даними, саме він готував пояси шахідів та інші вибухові пристрої, що використовувалися при захопленні заручників на Дубровці. Менкеєв не брав участі у теракті, але його роль у подіях важко пояснити за умови, якщо влада не сприяла цьому нападу. Співробітники ФСБ, які допитували Менкеєва, дійшли висновку, що він є лояльним до російської державної влади і, крім того, «вміє зберігати військову таємницю»[155].

Інші терористи до подій в кінотеатрі пройшли російські в’язниці. Мовсара Бараєва арешутвало ГРУ, але його було звільнено, аби він міг зіграти одну з провідних ролей у захопленні заручників[156]. Принаймні троє з присутніх у театрі шахідок сиділи в тюрмі у вересні, за місяць до всіх подій, але теж були звільнені. Четверта жінка нібито відбувала тривалий термін в одній із російських колоній. Але мати, побачивши її по телевізору під час облоги, за повідомленнями «Новой газеты», не могла зрозуміти, як донька потрапила з тюремної камери до Москви[157].

За інформацією журналіста-розслідувача Олександра Хінштейна, вісьмом шахідкам вдалося знайти притулок у колишньому військовому містечку на Іловайській вулиці, неподалік Театрального центру, мешканці-нелегали якого давали хабарі міліції і були, судячи з усього, під її захистом[158].

Багатьом також здалося дивним, що в той час, як суспільство заціпеніло від жаху, спостерігаючи, що сталося з майже тисячею заручників, влада негайно почала здобувати з цієї кризи політичну користь. Попри те, що терористи називали себе ісламістами, влада поклала провину за цей напад на Аслана Масхадова, чеченського президента та лідера сепаратистів-неісламістів. Це означало, що хтось бажав кривавої розв’язки. У зіткненні між ісламістами та державою Масхадов як останній обраний лідер Чечні був, мабуть, єдиною людиною, здатною домовитися про мирне розв’язання цього конфлікту.

Коли терористи захопили театр, Ахмед Закаєв, представник Масхадова за кордоном, сказав, що Масхадов, який переховувався в горах Чечні, засудив напад і закликав до мирного вирішення проблеми. Однак російські ЗМІ наполягали, що наказ віддавав саме Масхадов. На сайті newsru.com наводилося відео, показане телеканалом Аль-Джазіра, де Масхадов каже: «Найближчим часом ми здійснимо операцію, яка переверне історію Чеченської війни». ФСБ назвала це доказом причетності до нападу на «Норд-Ост» Масхадова, а речник Путіна заявив, що чеченського президента треба «ліквідувати»[159].

Проте відео, показане по російському телебаченню, було вирване з контексту. З оригіналу ж було зрозуміло, що цей відеозапис зроблено не напередодні облоги театру, а щонайменше за два місяці до того, наприкінці літа. Це підтверджується і заявою Закаєва про те, що Масхадов говорив не про захоплення заручників, а про заплановану воєнну операцію проти федеральних військ. Коли в інтерв’ю на каналі НТВ терористів спитали, хто їх послав, Бараєв назвав ім’я противника Масхадова, ісламіста Шаміля Басаєва[160].

У наступні за нападом на «Норд-Ост» місяці родичі загиблих та вцілілі заручники почали вимагати від влади відповідей на свої запитання. Перше з них стосувалося найменування газу. Було повідомлено лише, що цей газ був заспокійливим опіатом, похідним від фенатилу, в аерозольній формі. Точний хімічний склад речовини не уточнювався. За даними з деяких джерел, це був «Колокол-1» — газ-інкапаситант, розроблений в одній із радянських військових лабораторій у 1970-х роках, пов’язаний із високим ризиком смерті[161].

Це питання було дуже важливим. Багато з тих, хто вижив, серйозно хворіли, й без інформації про специфіку отрути лікарі не знали, як людей лікувати. У квітні 2003 року один із адвокатів, що представляли колишніх заручників, повідомив, що з 26 жовтня 2002 року померло ще близько 40 людей. У жовтні 2003 року газета «Версия» оприлюднила результати власного розслідування: за її даними, на той час померло вже близько 300 осіб[162].

30 вересня 2003 року, відповідаючи на запитання журналістів, Путін сказав, що цей газ був «нешкідливим», і спростував інформацію про те, що він став причиною смерті заручників. Вони померли від тривалого перебування в нерухомому стані та від хронічних захворювань, сказав він. Однак експерти з Центру медицини катастроф дійшли висновку, що ці смерті були спричинені дією «високої концентрації певної хімічної речовини»[163].

Одним із уцілілих заручників, що зацікавився можливими зв’язками між терористами та владою, був болгарин Веселін Недков, який у першу ніч облоги помітив, що в театрі з’явився чоловік, одягнений не в камуфляж, а в костюм. Бойовики голосно його вітали. «Усе нормально?» — спитав один із терористів новоприбулого російською мовою. — «Звісно», — відповів той. — «П’ятдесят рублів тут, п’ятдесят рублів там. Нормально пройшов»[164]. Недков був шокований уже тим фактом, що великій групі терористів із бомбами та гранатометами вдалося захопити театр у центрі Москви, але те, що одному з них вдалося увійти до будівлі навіть після того, як її було оточено міліцією, вразила його ще більше. Влада намагалася вирішити цю проблему, запитував він себе, чи була її частиною?