Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

ритуали можуть уможливити у неоплатонічній теургії повернення душі до свого божественного джерела. Тим самим приймають, що певні матеріальні субстанції самі по собі володіють божественною енергією, та намагаються дешифрувати код всезагальної симпатії, реконструювати ланцюги зв’язків з богами всіх рівнів реальності, включаючи найнижчі. З іншого боку, як показав Еудженіо Ґарен, з кінця XII ст. на латинському Заході виникає потужний інтерес до присвячених магії праць, який супроводжується неясним бажанням, притаманним будь-якому магічному заходу, збільшити владу людини над подібними їй та над матерією[340].

Такого роду інтерес міцнішатиме за доби Відродження під впливом герметизму, який приписує людині чудотворний вплив на природу[341]. «Magnum miraculum est homo» написано у герметичному тексті «Asclepius»: людина є великим дивом[342]. Фічіно належить цьому напряму. «Любов», «магія», «природа» набувають у нього зовсім іншого сенсу. Плотин, безперечно, міг би написати, як і Фічіно: «Природа була названа «магічною» на підставі взаємної любові речей одних до одних». Проте для нього ця фраза мала би негативний сенс: вона означала би, що істоти чуттєвого світу є в’язнями природи з огляду на всезагальну взаємодію, що відбувається у світі, та пристрастей і потягів, яких зазнають істоти незалежно від їхньої волі. Натомість для Фічіно ця фраза набуває позитивного сенсу: любов є великим законом світу, і саме вона пояснює притягування, що має місце між усіма частинами світу[343]. Якщо в цьому полягає таємниця магії природи, ми можемо спробувати пізнати ці закони всезагального притягування, щоб притягнути небесні сили до матеріальних об’єктів і, зокрема, до «фігур» та «образів», які перебувають у гармонії та спорідненості з трансцендентною моделлю[344]. Відтак природна магія визначає можливість якоїсь доктрини та практики, що намагатимуться виокремити та використати, раціональним та природним чином, всі ці таємні відповідності. Ця якоюсь мірою природна магія буде стосовно природи тим, чим є сільськогосподарська культура стосовно спонтанних дарів природи: вона активуватиме та дисциплінуватиме природні процеси завдяки науці симпатій та спорідненостей[345].

У трьох книгах свого трактату «Про таємну філософію» (1539) Агріппа Нетесгаймський зібрав і систематизував весь магічний матеріал, накопичений протягом століть у грецькій, арабській та середньовічній традиції та, розуміючи магію як зразкову природну філософію, представив її у широкому контексті космічної системи неоплатонічного типу, в якій Душа світу відіграє центральну роль[346]. Можливість магії ґрунтується на факті того, що матерія кожної речі містить якусь «таємну чесноту», ту приховану силу, про яку казав ще Августин і яка притаманна кожній речі. Відкриття цих таємних чеснот дає змогу встановити серії взаємно відповідних симпатій між речами, починаючи із планет і аж до металів та каміння, включаючи живі істоти, а використовуючи ці симпатії — добитися вражаючих наслідків. Завдяки магії та, між іншим, духовній аскезі, якої вона вимагає, «нам, природним істотам, трапляється панувати над природою»[347].

Глибинний сенс поняття природної магії ясно постає в резюме невиданої праці «Criptologia», складеному її автором Джамбатіста делла Порта:

Ця книга розглядає найглибші таємниці, заховані в інтимності лона природи, для яких не можна знайти ні природних принципів, ні можливих пояснень, проте які, водночас, не є забобонами.

Делла Порта намагається відділити демонічне від природного у певних магічних рецептах. У двох виданнях його книги «Magia naturalis» (1558 та 1589) він прагне надати, як каже Вільям Імон, «природні пояснення того, що вважають чудесними явищами»[348]. Тут у своїх основних рисах постає той самий всесвіт, що і у його попередників: всесвіт речей, наділених таємними властивостями, між якими встановлюються тяжіння та відштовхування, складаються відповідності, симпатії та антипатії на всіх рівнях реальності.

Він, як і Парацельс, вважає, що можна відкрити всі ці властивості завдяки «сигнатурам», залишеним Богом, тобто завдяки певним деталям зовнішньої форми істот, аналогічним формам інших істот, живих чи неживих — саме вони дають змогу розгадати, що одна істота матиме вплив на якусь іншу істоту. Делла Порта розуміє цю природну магію як практичну науку, здатну використовувати природу в інтересах людини. Будь-яка людська діяльність знаходить тут своє місце: неймовірна кількість рецептів була запропонована, наприклад, у галузі сільського господарства чи металургії. В останній галузі він зробив надзвичайно цікаві спостереження.

Оскільки природна магія подається як каталог спостережень за дивами природи та рецептів досягнення надзвичайних і дивовижних ефектів, вона належить до традиції літератури, дуже розвиненої вже за часів античності, присвяченої таємницям та дивам природи, що про неї ми говорили вище[349]. Проте вона відрізняється від цієї традиції способом, у який використовує неоплатонічну метафізику для пояснення відповідностей та послідовностей, симпатій та антипатій, які проявляються у всесвіті, одночасно уніфікованому та ієрархізованому.

Традиція magia naturalis залишатиметься живою аж до німецького романтизму. Наприклад, у 1756 році у Тюбінґені виходить колективна праця, названа Magia naturalis, в якій брали участь, поміж інших, Прокоп Дівіш, Фрідріх Крістоф Етінґер та Ґотліб Фрідріх Рьослер, та в якій електричні явища розглядаються у контексті природної магії. Ці спекуляції матимуть великий вплив на філософію природи німецьких романтиків, зокрема, на Франца фон Баадера[350].

5. Механіка та магія у Середньовіччі та за доби Відродження

Різновид математичної фізики, якою була антична механіка, продовжував культивуватися та навіть розвиватися у середньовіччі. Математичний розгляд проблем механіки чітко окреслюється у XIII ст., наприклад у працях, приписуваних Йордану Немерарію, де містяться, зокрема, підрахунки щодо підняття вантажів та проблем важелів. У XIV ст. Ніколя Оресм спробує геометричним чином представити варіації швидкості тіла.

Паралельно до цих застосувань точного математичного методу можна побачити, також, від XIII до XV ст., розвиток уявлень, натхнень, сподівань, зрештою віри у майбутній злет техніки та механіки. Ці уявлення, натхнення та сподівання насправді поєднаються з такими ж магічними уявленнями, натхненнями та сподіваннями. Роджер Бекон, про якого ми вже говорили, накреслює програму «мистецтва, що використовує природу як інструмент», яке є вищим за магію шарлатанів[351]. Він уявляє, наприклад, корабель без гребців, машини, що літають, в яких людина сидить та змушує рухатися крила, аналогічні крилам птахів, машину, яка дозволяла би піднімати чи опускати вантажі, машину, здатну перемістити тисячу людей чи машину, що рухалася би по морському дну, а також міст без опор, гігантські дзеркала, апарати для кращого бачення віддалених предметів чи створення оптичної ілюзії, опуклі дзеркала, що викликають загоряння[352]. До цього додаються всі