Читати книгу - "Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи"

сенсу. Таємниці природи є справжніми сутностями чи, щонайменш, можливостями, прихованими у «лоні природи». Це Бог, каже Августин, робить так, що «насіння розгортається числом», тобто виконує всю програму, яку воно містить, та «змушує постати перед нашими очами повні краси видимі форми, очищуючи їх від прихованих та невидимих покривал, що їх огортають»[323]. Отже, має місце природний розвиток речей, внутрішній природі та бажаний Богом. Водночас може мати місце зовнішнє втручання, що запускає ці сили та їхню програму. Цим зовнішнім втручанням є магічна операція:

Використовувати причини зовнішнього характеру, — навіть якщо вони не є природними, вони використані все-таки відповідно до природи, — щоб речі, які містяться у прихований спосіб у таємному лоні природи, вивергнулись і були певним чином створеними ззовні, розгортаючи міри, числа, вагу, отримані таємно від того, «хто все впорядкував у міру, рахубу й вагу»[324], — це здатні робити не тільки злі ангели, а також злі люди[325].

Таємниці природи є тут таємними силами, прихованими у лоні природи, а демони — справжні автори магічних операцій, згідно з Августином, здатні їх звільнити. З цього приводу можна нагадати, що вже Платон у «Бенкеті» (203 а 1) пов’язав демонів і магію. Ця ідея «таємного лона природи» знову з’явиться у зрілому середньовіччі, у Йоана Скота Еріугени[326], а також за доби Відродження, у прихильників «природної магії». У цьому таємному лоні природи присутні, хоча й приховані, всі види віртуальностей та можливостей, які можуть дати народження формам і результатам, що й стають, зрештою, видимими.

4. Природна магія наприкінці Середньовіччя та за доби Відродження

Починаючи з кінця XII ст. та до XVI ст. на латинському Заході з’являється велика кількість магічної літератури; значною мірою це були праці, перекладені з арабської. Наприкінці середньовіччя та за доби Відродження потроху оформлюється поняття «природної магії». Ця ідея постає відтоді, коли починають вірити у можливість дати природне, майже наукове пояснення феноменам, що їх до цього вважали витворами демонів, а останніх — єдиними знавцями таємниць природи. Природна магія приймає, що люди також можуть знати таємні властивості речей. Допомога демонів не є обов’язковою для використання таємних віртуальностей, прихованих у лоні природи. Для цього потрібно відкрити астральні впливи, приховані властивості тварин та рослин, симпатії та антипатії, що існують між природними істотами.

У середньовіччі поняття «природної магії» окреслюється, на початку XIII ст., у Гійома Овернського, який зближує підходи природної магії та медицини. Роджер Бекон у своєму опускулі «Про таємні витвори мистецтва та природи» (1260) залишає поняття «магії» за демонічною магією, проте дає зрозуміти, що «експериментальна наука», «мистецтво, що використовує природу як інструмент», можуть продукувати ще більш екстраординарні результати, аніж магія.

Природна магія остаточно з’являється разом із Марсіліо Фічіно, який принагідно використовує ідеї Плотина, трансформуючи їх[327]. Чари магії, каже він, є не більш вражаючими за чари магії природи, музика є найкращою цьому ілюстрацією[328]. Адже найперший маг — це Любов, яка притягує істот одна до одної. Саме ця універсальна симпатія уможливлює будь-яку магію. Штучні дії магії вочевидь провокують зміну у природному перебігу речей, проте вони є лише використанням магом природних дій та реакцій, що мають місце між частинами світу. «Навіть без здійснення будь-якої магічної практики, каже Плотин, [у всесвіті] відбуваються численні протягування та зачарування»[329]. Чимало природних процесів видаються магічними процесами, адже здійснюються на відстані, наприклад, якщо музичні струни настроєні відповідно до гармонії, то вони починають вібрувати всі, коли вдаряють по одній з них[330]. Ця безпосередня і спонтанна магія є просто магією любові. Садівники «одружують» — таким є вираз, встановлений ще з античності, виноград та в’яз[331]. Проте роблячи це вони лише підтримують природну спорідненість, любов, яка у певний спосіб пов’язує дві рослини[332]. Перебування у чуттєвому світі справді означає приреченість підлягати усім цим впливам, взаємним та віддаленим, які мають місце між усіма частинами світу, це означає підлягати пристрасті. Навіть зорі, як частини всесвіту, зазнають прихильностей та пристрастей у якийсь несвідомий спосіб[333]. Саме у такий спосіб вони виконують прохання чи виявляються «зачарованими» магічними практиками, навіть не здогадуючись про це, будучи зануреними у незворушність споглядання[334]. Саме ця універсальна взаємодія і є, для Плотина, природною магією: «Те, що пов’язане з іншим, зачароване цим іншим, адже те, з чим воно пов’язане, зачаровує його та рухає ним»[335].

За доби Відродження Марсіліо Фічіно поновлює, слідом за Плотином, цю тему мага Любові:

Магічна операція є притягуванням однієї речі іншою річчю на підставі їхньої природної спорідненості. Проте частини цього світу, як члени однієї живої істоти, всі залежать від одного творця, всі пов’язані між собою спільністю єдиної природи. […] З їхньої загальної спорідненості народжується спільна любов, і з цієї спільної любові — загальне тяжіння. Саме це і є справжньою магією. […] У такий спосіб магніт притягує залізо, бурштин — солому, сірка — вогонь. Сонце змушує повертатися до себе квіти та листя, місяць має звичку притягувати воду, Марс — вітри, різні трави притягують також різні види тварин. Навіть у людських справах кожен тяжіє до свого власного задоволення[336]. Витвори магії є, таким чином, витворами природи[337], мистецтво є лише інструментом природи. […] Де мистецтво давні приписували демонам, адже ті знають, що таке спорідненість природних речей, яка відповідає кожній речі, та спосіб відновити узгодженість між речами, якщо її раптом забракне. […] І вся природа була названа магічною на підставі цієї взаємної любові. […] Ніхто не може, внаслідок цього, сумніватися, що Любов є магом, оскільки вся сила магії коріниться в Любові, та що справи Любові здійснюються шляхом зачарування, збудження та чаклунства[338].

Відтінок зневаги, який супроводжував у Плотина ідею природної магії, повністю зникає у Фічіно. На мою думку, цю зміну значення поняття магії можна пояснити двома причинами. Насамперед наступні після Плотина неоплатоніки, зокрема Ямвліх і Прокл, під впливом «Халдейських пророцтв» розвинули нову концепцію магії, що відповідає, наголосимо цю думку, реабілітації ролі певних чуттєвих речей у духовному житті душі[339]. У пізньому неоплатонізмі можна побачити, таким чином, щось на кшталт сакраменталізму: певні чуттєві знаки, «символи», та певні матеріальні