Читати книгу - "Моцарт із Лемберга"

class="p1">Щойно екіпаж прибув до палацу, як Баворовський сам вийшов назустріч. Граф усе зрозумів без жодних пояснень і миттю розпорядився, щоб для доктора й пораненого приготували все необхідне. На щастя, слуги тут були кмітливими, і йому не довелося жодного слова повторювати двічі.

Того ж дня, заледве по обіді, ті самі слуги вже гарячково ділилися іншою новиною: кудись зникла Анна. Старшу доньку графа ще бачили рано-вранці, коли вона, як звично, йшла до палацової каплички помолитися. Після цього відмовилася від сніданку, сказавши, що почувається зле. Натомість попросила осідлати коня для прогулянки... Виїхавши до лісу, вона так і не повернулася.

Анну кинулися шукати, проте під вечір Баворовський наказав припинити пошуки. Подейкують, граф знайшов доньчину записку, яку одразу не зауважив. Ніхто, крім нього та його дружини, не читали її, проте кожен в домі з упевненістю казав: Анна утекла з тим навісним учителем фехтування, якого давно покохала, але батько був проти їхнього шлюбу.

Граф зачинився в кабінеті й нікого до себе не впускав. Лише пізньої ночі доктор Майєр вблагав його відчинити двері, аби пересвідчитися, що з Баворовським усе гаразд. Вони довго щось обговорювали, чути було їхні викрики, але врешті граф заспокоївся і випив трохи коньяку. Алкоголь його заспокоїв і навіть ненадовго приспав. Самому ж Майєру спати, вочевидь, не судилося. Перед світанком у пораненого Ваговського почалася гарячка, і лікар не відходив від його ліжка аж до обіду.

Удень Францові принесли лист. На звороті не було вказано імені відправника, але, коли юнак розгорнув конверт й прочитав перші рядки, усе його єство наповнилося радістю. Лист був від Жозефіни.

«Дорогий Франце, — писала вона, — друга наша розмова була чимось схожа на першу. Чи не так? І хоч цього разу ми з Вами зустрілися не посеред велелюдної міської площі, а в домі Баворовських, проте знову говорили поспіхом і ні про що як слід не домовилися.

Дату Вашого концерту в Лемберзі вже визначено — це 29 квітня. Що скажете? Втім, сказати Ви можете лише одне: „Я згоден“, бо якщо відмовитеся, то моя репутація сильно постраждає. Сподіваюся, Ви цього не бажаєте, тому прибудете тижнів за два до імпрези й почнете репетиції. Ми з чоловіком охоче Вас приймемо у своєму домі.

І ще, сподіваюся, Ви пробачите мені цей жіночий деспотизм. Обіцяю його спокутувати гарним бенкетом, який ми влаштуємо того ж вечора на Вашу честь.

Аби Ви змогли без труднощів відшукати нас у Лемберзі, вкладаю у цей конверт, окрім листа, картку свого чоловіка.

З нетерпінням на Вас чекаємо!

Хай Господь береже Вас і надає наснаги!

З теплом, Жозефіна.

P.S. Ледь не забула! Пан Зеновій Русанович, хормейстер з церкви святого Юра, просив передати Вам вітання! Казав, що „Agnus Dei“ вдалося з хором розучити якнайкраще. Проте мрія його лишилася незмінною — аби в храмі коли-небудь залунав увесь „Реквієм“ Вашого великого батька».

Розділ IV

Незнайомець з Личаківської

Лемберг, квітень 1810 року

«Любий сину!

Маю надію, що гумор Ваш поліпшився з того часу, як Ви востаннє писали мені. Я дещо стривожена Вашим самопочуттям і волію отримати якнайшвидше запевнення в тому, що Ви перебуваєте в доброму здоров'ї. Звісно, Галіція — не той край, про який мріють найталановитіші та найуспішніші люди нашого часу. Особливо народжені у Відні. Проте зазначу, що розмір Вашої щомісячної винагороди, про яку ви якось згадували, спонукає думати про цей віддалений куточок Імперії, як про Землю Обітовану, не позбавлену — скажімо так — якнайкращих перспектив.

Дорогий Франце, мені важко порадити Вам, як вчинити в ситуації, що склалася у Вас із Вашим другом Адамом. Якщо він і справді винен Вам значну суму грошей, то, думаю, слід сказати йому відверто про Ваші переживання. Кожен із нас має бути господарем свого слова, і якщо він обіцяв Вам повернути борг, то нехай же буде ласкавим це зробити.

Загалом же, надзвичайно тішуся, що Ви, мій сину, зуміли знайти в житті достатню фінансову опору й гарного покровителя в особі цього вельмишановного графа Баворовського. Прошу засвідчити йому моє шанування й найтеплішу подяку.

Любий Моцарте, мені було надзвичайно приємно отримати рукопис Вашого концерту для фортеп’яно з оркестром. Як на мене, твір написано чудово. Дещо меланхолійно, проте надмірний смуток здатен привабити слухача. Він додасть Вам значно більше шанувальників, аніж який-небудь веселий марш. Тому закликаю Вас творити й писати саме так, як підказує Вам серце. Бо саме воно разом із Вашим сумлінням і будуть найсуворішими критиками цієї композиції, а також усього, що Ви напишете в майбутньому.

Дорогий сину, лист Ваш і справді прийшов до Відня тоді, коли ми з паном Ніссеном вже були тут, у Копенгагені. Пані Мюллер, теперішня господиня того дому, переслала мені лист до Данії. Це зайняло досить багато часу — я отримала його щойно наприкінці лютого. Сподіваюся, моя відповідь дійде до Вас бодай за місяць. Поштова служба взимку працює вкрай