read-books.club » Бойовики » Карта днів 📚 - Українською

Читати книгу - "Карта днів"

203
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Карта днів" автора Ренсом Ріггз. Жанр книги: Бойовики / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 27 28 29 ... 124
Перейти на сторінку:
Це було наче хлібні крихти в лісі з відомої казки. Так само, як і поштова листівка від пані Сапсан, що її він засунув у той томик Емерсона.[17]

А тим часом Емма спустилася і запалила полум’я в руці.

— Ну-у, — сказала вона, дивлячись у тунель попереду, — без сумніву, це не льох.

Вона підморгнула мені, і я вишкірився у відповідь. Вона здавалася такою крутою та зібраною, але я був майже впевнений, що то була маска; напевне, кожен нерв у ній бринів у ту мить, як і в мені.

— Можна мені спуститись? — із кімнати зверху озвався Єнох. — Чи я маю бути покараний за почуття гумору?

Бронвін щойно досягла нижньої частини драбини.

— Стій, де стоїш! — гукнула вона. — На випадок, якщо хтось прийде, ми не хочемо, щоб нас заскочили зненацька!

— На випадок, якщо хто прийде? — спитав він.

— Хто завгодно! — відповіла Бронвін.

Ми зібралися у ватагу з Еммою попереду. Щоб добре все освітити, її вогник у долоні дещо збільшився в розмірах.

— Отже, рухайтесь повільно, прислухайтеся до всього незвичного і зберігайте ясність думки, — проінструктувала вона нас. — Ми не знаємо, що там далі, і, можливо, Ейб міг понаставити там пасток.

Позгинавши спини та човгаючи ногами, ми почали рух уперед. Орієнтуючись на напрямок, куди вів тунель, я спробував уявити собі, де ми були щодо будинку, який був над нами. Через двадцять чи тридцять футів ми, найімовірніше, опинилися під вітальнею. Через сорок ми зовсім вийшли з-під будинку, а через п’ятдесят, я був цілком упевнений, ми були вже під передньою частиною подвір’я.

Нарешті тунель закінчився біля якихось дверей. Вони мали такий же монументальний вигляд, як і люк позаду нас, але були трохи прочинені.

— Хтось є? — гукнув я. Від звуку мого голосу Бронвін усю пересмикнуло від несподіванки.

— Пробач, — сказав я їй.

— Ти когось тут чекаєш? — спитав Мілард.

— Ні. Але ніколи не вгадаєш…

Хоч я і намагався не показувати цього, але я так нервував, що аж тремтів. Емма зайшла у двері і там на мить зупинилася, щоб освітити своїм полум’ям усе довкола.

— Виглядає досить безпечно, — промовила вона. — А це те, що треба…

Вона простягла руку до стіни, клацнула перемикачем, і враз верхом прокотилася ціла серія флуоресцентних миготливих вогників, які в супроводі невидимих скляних дзвоників стали заповнювати кімнату світлом.

— Ух ти! — вигукнула Олівія. — Так набагато краще!

Емма закрила долоню та загасила полум’я, і ми всі також позаходили всередину. А потім я повільно та уважно оглянув усе навколо. Кімната була маленька, можливо, двадцять футів на п’ятнадцять, але тут я нарешті міг стати на повний зріст. Усе тут було організовано педантично, у дусі мого діда. Уздовж однієї стіни знаходилися чотири металеві ліжка, поставлені у два яруси, як дві етажерки, а в ногах кожного з ліжок був щільний згорток простирадл і ковдр, запакованих у поліетилен. До стіни було пригвинчено велику шафку, що була незамкнена, і в ній Емма знайшла всілякі предмети першої необхідності: ліхтарики, батарейки, основні інструменти й достатню кількість консервованих і сухих продуктів, що їх вистачило б на кілька тижнів. Збоку стояла велика синя ємність, заповнена питною водою, а поряд із нею дивний на вигляд пластиковий ящик, що я його визначив як хімічний туалет — завдяки журналам, присвяченим екстремальному виживанню, які інколи знаходив у гаражі Ейба.

— Вау, гляньте на це! — вигукнула Бронвін. Вона стояла в кутку, прикипівши очима до металевого циліндра, який стирчав униз зі стелі. — Я можу визирати назовні!

У циліндра були ручки, прироблені до основи, та окуляр для огляду. Бронвін відійшла вбік, щоб і я міг подивитися, і я іззовні побачив трохи невиразне зображення завулка. Я взявся за ручки та почав повертати конструкцію вбік, і краєвид став мінятися, поки я не побачив дім, частково затулений ділянкою високої трави.

— Це перископ, — сказав я. — Напевне, він захований на краю подвір’я.

— Отже, він міг бачити, як вони наближаються, — промовила Емма.

— І що це все-таки за місце? — спитала Олівія.

— Напевне, це сховище, — висловила припущення Бронвін. — На випадок нападу порожняків. Бачите чотири ліжка? Отже, його сім’я теж могла сховатись.

— Це було для чогось іще, ніж просто для перечікування атак, — зауважив Мілард. — Це була приймальна станція.

Його голос лунав від протилежної стіни, поряд із великим дерев’яним столом, поверхня котрого була майже повністю зайнята якоюсь дивною на вигляд машиною, виготовленою з металу, вкритого хромом та зеленою патиною. То був наче якийсь гібрид архаїчного принтера та факсимільного апарата, до передньої частини якого неакуратно приліпили клавіатуру.

— Напевне, так він підтримував зв’язок.

— Із ким? — спитала Бронвін.

— З іншими мисливцями на порожняків. Розумієте, це повітряний телетайп.

— Овва! — вигукнула Емма, перетнувши всю кімнатку, щоби краще роздивитися цю штуку. — Я пам’ятаю їх. У пані Сапсан завжди був такий. То що з ним таке?

— Це було частиною схеми підтримання зв’язку між імбринами, щоб у них не виникало необхідності покидати свої петлі, позбуваючись при цьому їхнього захисту, — пояснив Мілард. — Однак це не допомогло. Занадто все складне і занадто вразливе для перехоплювання.

Але я був у заціпенінні й слухав тільки упіввуха. Я намагався усвідомити той факт, що все це було так близько від мене — буквально під ногами — протягом багатьох років і я не знав цього; що пообіді зазвичай я грався у траві лише на двадцять футів вище від того місця, де стояв зараз.

Це заплело мені всі мізки та змусило замислитись: наскільки більше незвичайності було навколо мене насправді, що я цього навіть не усвідомлював? Я думав про друзів мого дідуся — старих приятелів, котрі час від часу приходили, щоби провести кілька годин в бесідах із Ейбом на задній веранді або в його кабінеті.

«Я знаю його ще з Польщі», — казав мій дідусь про одного такого візитера.

«Друг іще з війни», — так він описував іншого.

Але ким вони були насправді?

— Ви кажете, ця штука призначена для підтримання зв’язку з іншими мисливцями на порожняків, — сказав я. — А що ви про них знаєте?

— Про мисливців? — спитала Емма. — Ми мало знаємо, але так було задумано. Вони були вкрай

1 ... 27 28 29 ... 124
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карта днів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карта днів"