read-books.club » Сучасна проза » 4 3 2 1, Пол Остер 📚 - Українською

Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

181
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "4 3 2 1" автора Пол Остер. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 278 279 280 ... 315
Перейти на сторінку:
головного редактора «Таймс», отримав інформацію від когось з адміністрації Колумбії про неминучий рейд за кілька годин до того, як сили поліції увійшли до цього кварталу, і, знаючи, що тут скоро з’являться тисяча поліціянтів, автор передової статті в ранковому номері від 30 квітня писав, що ці тисяча осіб, які звільнили захоплену будівлю від студентів-демонстрантів і арештували сімсот із них, звинувативши їх у кримінальних діях (число, яке було вставлене в текст в останній момент, уже після написання статті), але жодного слова про те, що сталося насправді, про кровопролиття й насилля, жодного слова про побиття викладачів і студентів, жодного слова про те, як поліція застосувала наручники й кийки до одного з власних кореспондентів «Таймс» у Ейвері-хол. У наступному ранковому номері автор передовиці знов оминув увагою свавілля поліції, що мало місце в студентському містечку під час протистояння, хоча на 35-й сторінці номеру побіжно говорилося про начебто брутальні дії поліції: ЛІНДСЕЙ ВИМАГАЄ ЗВІТА ВІД ПОЛІЦІЇ. У третьому абзаці статті автор стверджував, що «брутальність поліції в подібній ситуації важко визначити, як про це свідчать відгуки десятків колумбійських студентів. На погляд досвідченого захисника миру й громадянських прав, вчорашні ранкові дії поліції в колумбійському кампусі мали здебільшого ліберальний характер». Про жорстоке побиття репортера «Таймсу» Роберта Мак-Джі Томаса-молодшого йшлося лише в одинадцятому абзаці.

Десятки студентів. Яких саме студентів, запитував Фергюсон, і які їхні прізвища? І ким були ті досвідчені ветерани антивоєнного руху та захисники громадянських прав, які зазнали свавілля з боку поліції під час попередніх демонстрацій? Жоден студент, працюючи на газету «Колумбія Дейлі Спектейтор», не мав права публікувати подібні статті, не назвавши прізвища студентів і не процитувавши точно їхні висловлюванн, якщо вони взагалі мали місце. Це що – новини чи редакторська позиція стосовно новин? – запитував себе Фергюсон. І ще, скажіть, заради неба, як розуміти слово «ліберальний»?

Наступна передова стаття, опублікована 1-го травня, написана самим Розенталем, була химерно незв’язною, якоюсь туманною сумішшю смутку, вражень та гнівної недовіри. Перший абзац починався так: «Було 4.30 ранку, і президент університету сперся на стіну приміщення. Це був його кабінет. Він провів рукою по обличчю. «Боже, – мовив він, – як люди можуть чинити таке?» Він пройшовся кабінетом. У ньому майже не було меблів. Столи й стільці поламані, потрощені і викинуті студентами-загарбниками в сусідні приміщення…» На 36-й сторінці цього ж ранкового видання «Таймс» автор іншої статті писав про збитки, яких завдали різним аудиторіям і кабінетам нападники на Корпус математики. Розтрощені вікна, перевернута шафа з бібліотечною картотекою, понівечені столи й стільці, діри на килимах, пропалені сигаретами, повалені шафи з документами, поламані двері. «Секретарка, вперше повернувшись у будівлю, захоплену в ніч на четвер, з відразою роздивлялася довкола. Справжні свині, сказала вона».

Свиньми, однак, виявилися не студенти, а поліція, яка увірвалася до будівлі після конфлікту. Саме вони ламали столи й стільці, обливали чорнилом стіни, вони розпорювали п’яти- й десятифунтові пакети з рисом і цукром та розсипали їх вміст в кабінетах, розкидали побиті банки томатної пасти на підлогах, на столах та в шафах, саме вони розбивали вікна своїми кийками й палицями.

Якщо вони ставили за мету дискредитувати студентів, то їхня стратегія спрацювала, адже через якусь годину після цього другого поліційного нашестя по цілій країні розповсюдилися фотографії наслідків вандалізму (особливо популярними були фото стін, заляпаних чорнилом), а юні бунтівники стали в очах суспільства дикою ордою хуліганів і головорізів, бандою варварів, єдиною метою яких була руйнація священних інституцій Америки.

Фергюсон знав правду, оскільки був одним із репортерів «Спектейтору», яким доручили розслідувати обставини звинувачення тих студентів у вандалізмі, й те, що він виявив разом із коллегами – під присягою викладачів факультету, – відсутність чорнила на стінах у той момент, коли група професорів увійшла до спорожнілого Корпусу математики о сьомій ранку тридцятого квітня. Після того, як вони вийшли з корпусу, вхід туди був дозволений лише поліції та представникам преси, а повернувшись у будівлю того ж дня, викладачі виявили стіни, заляпані чорнилом. Те ж саме стосувалося столів, стільців, картотек, вікон і пакетів із продуктами. О сьомій ранку усе було в належному стані, а опівдні понищене й понівечене. Не допоміг і той факт, що видавець «Нью-Йорк Таймс» Артур Окс Зульцбергер, був членом ради опікунів від штату Колумбія. Не допомогло й те, що Вільям С. Пейлі, голова телевізійної мережі Сі-бі-ес, та Френк Хоган, прокурор Манхеттенського округу, також входив до ради. На відміну від багатьох своїх друзів, Фергюсон не мав звички шукати закулісних зв’язків, аби взяти участь у потаємних операціях поплічників Нободедді, але як не дивуватися з того, що найвпливовіша газета Америки свідомо спотворила інформацію про події в Колумбійському університеті, а керівництво найвпливовішої телевізійної мережі запросили президента університету Грейсона Кірка виступити в програмі «Обличчя нації», але так і не попросила когось зі студентських лідерів висвітлити зворотній бік справи. Що ж до проблеми законності, то Фергюсон та всі його колеги-студенти на Морнінгсайд-Хайтс знали, що поліція чинила протягом конфлікту і після нього, проте цим ніхто, крім них, особливо не цікавився. Справу закрито.

Того вересня місяця Фергюсон повернувся до колумбійського студмістечка, почуваючись розбитим і деморалізованим. Його стан виснаження і втоми розвіявся внаслідок серпневих тривожних подій, що знайшли відгук: радянські танки увірвалися в Чехословаччину, аби придушити «празьку весну», Дейлі обізвав Рібікоффа гребаним брудним жидом на Демократичній конвенції в Чикаго, а двадцять три тисячі полісменів місцевих, штатних і федеральних сил застосували сльозоточивий газ і кийки до групи молодих демонстрантів і журналістів, що, зібравшись у Грант-парку, кричали хором: Увесь світ це бачить! і відтак Фергюсон розпочав свій старший курс, коли Нью-Йорк проходив ще одне випробування – безладне видовище страйку шкільних вчителів, які протестували проти громадського контролю діяльності Ради шкіл в Оушн-Гіл – Браунсвілі, а потім ще одна сутичка між білими й чорними, расова нетерпимість у її найпотворнішій, найжорстокішій формі – негри проти євреїв, євреї проти негрів, ще більше отруєння атмосфери, а світ звернув погляд у бік Олімпійських ігр, що мали розпочатися в Мехіко-сіті, де поліція розігнала юрбу з тридцяти тисяч протестувальників, студентів і робітників, внаслідок чого двадцять три особи було вбито, а тисячі затримані, і, ще пізніше, на початку листопада, двадцятиоднорічний Фергюсон вперше в житті проголосував, і Америка обрала своїм новим президентом Річарда Ніксона.

Протягом перших шести місяців того навчального року Фергюсон почувався так, наче в чужому тілі і не впізнавав себе, дивлячись на власне обличчя в дзеркалі, і те саме можна було сказати про його мислення: цинічні думки, дратівливий,

1 ... 278 279 280 ... 315
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «4 3 2 1, Пол Остер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "4 3 2 1, Пол Остер"