Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

університетського однокурсника, судді міста Бретлборо, штат Вермонт, Вільяма Т. Бердока, стосовно бійки в барі, під час якої він (Фергюсон) зламав людині ніс і, хоча його дії були юридично кваліфіковані як самозахист, з погляду моралі його поведінка гідна осуду, оскільки не можна виправдати факт відвідання ним такого сумнівного закладу, і цей факт викликає тривожне запитання: чи здатен Фергюсон відрізнити добро від зла. Як добре відомо Фергюсонові, всі учасники Програми стипендій Волта Вітмена мали підписати типову клятву, в якій обіцяли діяти як джентльмени в будь-якій ситуації, взяти за обов’язок слугувати зразками належної поведінки та громадянських чеснот і, оскільки Фергюсон не дотримав своєї обіцянки, то його (Девітта) сумний обов’язок повідомити йому про скасування його стипендії. Фергюсон, якщо бажає, може залишатися у Принстоні як студент, що не має академічних заборгованостей, проте його навчання, проживання й харчування вже не фінансуватимуться Програмою.

З жалем, проте щиро ваш…

Фергюсон зняв слухавку й набрав номер нью-йоркського офісу Девітта. На жаль, відповів секретар, містер Девітт подорожує країнами Азії й повернеться не раніше десятого вересня.

Телефонувати Нейглові немає сенсу. Нейгл з дружиною були в Греції.

Чи міг він самостійно оплатити витрати на навчання? Ні, не міг. Він виписав чек містерові Макбрайду на п’ять тисяч доларів, і тепер на його рахунку залишалося трохи більше двох тисяч. Недостатньо.

Просити маму й Дена оплатити навчання? Ні, він не міг зважитися на таке. Робочий проект його матері, виробництво календарів і щоденників, уже закінчився, а Філ Констанца, спіавтор Дена по проекту «Ведмедик Томмі» за останні шість років, зліг з інсультом і, ймовірно, вже не зможе більше працювати. Не кращий момент, аби просити про допомогу.

Сплатити дві тисячі та попросити їх компенсувати решту?

Можливо. Але що робити в наступному році, коли ці дві тисячі щезнуть? Виплата двох тисяч означає ще й необхідність залишити квартиру. Моторошна думка: доведеться прощатися з Нью-Йорком.

Проте, якщо він не повернеться до Принстону, то втратить право на відтермінування призову. Це обернеться призовом до армії, а оскільки він відмовиться служити, то призов означатиме тюремне ув’язнення.

Вибрати інший коледж, де плата за навчання нижча? Але який саме, і як у біса він встигне перевестися туди за такий короткий строк?

Він не знав, що йому робити.

Одне було цілком зрозуміле: він їм уже не потрібен. Вони вирішили, що добра від нього не жди, й витурили його.

7

7.1

Після повернення з Флоріди він спакував свої речі й перебрався на чотири квартали південніше, в помешкання на Західну 107-му вулицю, між Бродвеєм та Амстердам-авеню. Дві кімнати й кухня за екстравагантну, проте цілком прийнятну суму в сто тридцять доларів щомісяця (зберігати гроші в банку було таки вигідно), але, хоча він не любив ділити житло ні з ким і був радий залишити помешкання, де його часто навідували привиди, на Західній 111-й вулиці (необхідний вчинок), все ж спати одному було важко. Верхня подушка була або занадто твердою, або ж занадто м’якою, нижня виявлялася надто тонкою або надто горбистою, і щоночі простирадла дряпали йому руки або ж скручувалися довкола ніг, і без Емі поруч, яка б заколисала його своїм рівномірним диханням, його м’язи не могли розслабитися, його легені відмовлялися сповільнювати роботу, і він не міг перемкнути мозок зі швидкості в п’ятдесят дві думки на хвилину, кожна з них на одну карту в колоді. Скільки сигарет він випалив серед ночі? Скільки склянок червоного вина випив після опівночі, аби придушити нервове збудження та змусити очі заплющитися? Щоранку цей біль у шиї. Спазми в шлунку щодня. Нестача повітря увечері. І щоранку, щодня і щоночі: серце, що стукає надто швидко.

Причина була вже не в Емі. Він ціле літо примирював себе з фактом їхньої розлуки, із неминучістю їхнього прощання назавше, і він уже не звинувачував її, і навіть себе, ні в чому. Вони розходилися в протилежних напрямах десь так уже рік, і рано чи пізно нитка, що тримала їх разом, мусила обірватися. Вона таки обірвалася, і цей обрив виявився таким масштабним і потужним, що перекинув її через усю країну. Каліфорнія. Трагедія далекої Каліфорнії, і від початку травня жодного слова від неї чи про неї – нуль, такий же величезний, як і діра в небі.

У ті моменти, коли він почувався найсильнішим, він намагався довести собі, що все це на краще, що особа, на яку перетворилася Емі, вже не була тією жінкою, з якою він міг чи хотів би жити, і тому йому нема про що шкодувати. У найслабші моменти свого життя він відчував, як йому бракує її, бракує так, як йому не вистачало двох пальців, яких він позбувся після аварії, і тепер, після її зникнення, йому здавалося, що він втратив ще одну частину свого тіла. Перебуваючи на нейтральній території між найсильнішим і найслабшим станом, він молився, аби хтось прийшов, щоб заповнити другу половину ліжка та зцілити його від безсоння.

Нові пошуки, мрії про нову любов, ціле літо роботи над перекладами, що продовжувалася восени, взимку і навесні, психологічні проблеми, спричинені втратою старого кохання та / або його поточним станом мозку, який врешті-решт привів його в реанімаційну палату в лікарні св. Луки з двадцятьма сімома кинджалами в животі (це був не напад апендициту, як він гадав, а гастрит), нескінченний хаос у В’єтнамі, укупі з іншими численними ударами, що впали на нього у другій половині 1968-го – першій половині 1969 року – всі вони були описані у Фергюсоновому романі, – але тепер він мусив приділити увагу символічній постаті Нободедді[62], персонажу, вигаданому Вільямом Блейком, який посів у Фергюсоновій голові місце як представник ірраціонального людства, якому доручили керувати світом. До середини вересня, коли він повернувся до штату Колумбія навчатися на останньому курсі коледжу, Фергюсон почувався розчарованим і зневіреним щодо багатьох реалій, і серед них були виявлені ним факти стосовно маніпуляцій в американській пресі, і тепер він переглядав своє рішення поповнити ряди цієї братії після закінчення коледжу, думав, чи цей вибір професії журналіста, зроблений ним ще в школі, було варто робити з огляду на корупцію та неправду, свідком чого він став на початку й під час колумбійського повстання минулої весни. «Нью-Йорк Таймс» писала брехню. Так званий «вісник фактів», цей бастіон високоморального, об’єктивного інформування, сфабрикував репортаж про поліційне свавілля, що мало місце 30 квітня, і опублікував опис подій ще до того, як ці події відбулися. А. М. Розенталь, заступник