Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

Він пережив усі ці події здалека, готуючись захищати власне життя в суді. До судового засідання залишилося вісім днів, коли війна в Ньюарку закінчилась, друга шестиденна війна, що супроводила Шестиденну війну в Ізраїлі; розуміли це обидві сторони, чи ні, і ті, й ті програли в обох війнах, і, коли Фергюсон щодня їздив до Бретлборо консультуватися зі своїм адвокатом, він так само не втратить усе, стривожений і виснажений такою мірою, що все єство його, здавалося, бунтувало. Кільця нутрощів і кишок спричинювали нудоту, і рано чи пізно вони мали прорватися через шлунок і вивалитися на Мейн-стріт у Бретлборо, де голодний собака вхопить їх у зуби й подякує всесильному собачому богові за його благословення.

Макбрайд тримався стійко, спокійно й був помірковано оптимістичним, знаючи, що його клієнт того вечора взагалі не ініціював агресію, а за наявності п’яти свідчень на користь його історії, п’яти надійних свідків, які навчалися в провідних університетах і коледжах, ці свідчення мали переважити можливі неправдиві показання друга Чета Джонсона по чарці Роберта Алена Гардинера.

Фергюсонові повідомили, що суддя, який головуватиме на процесі, – випускник Принстона 1936 року, а це означало, що Вільям Т. Бердок був однокурсником і, можливо, приятелем Фергюсонового опікуна Гордона Девітта. Важко було сказати, добра ця новина чи погана. Знаючи, що рішення по справі прийматиме не суд присяжних, а одноосібно суддя Бердок, Фергюсон сподівався, що це на добре.

Увечері двадцять другого липня, за три дні до початку суду, Лютер зателефонував на ферму і попросив Арчі до телефону. Прийнявши слухавку з рук тітки Говарда, Фергюсон відчув, як нова хвиля страху прокотилася його нутрощами. «Що цього разу? запитав він себе. Невже Лютер телефонує, аби повідомити, що не зможе бути присутній у залі суду у вівторок?»

Нічого подібного, сказав Лютер. Звичайно, я свідчитиму. Я ж твій ключовий свідок, правда?

Фергюсон полегшено видихнув у слухавку.

Я розраховую на тебе, мовив він.

Лютер якусь мить помовчав на іншому кінці лінії. Далі мить перетворилася на довгу паузу, значно довшу, ніж сподівався Фергюсон. У дротах шурхотіли статичні звуки, так ніби Лютерове мовчання було не мовчанням, а колотнечею думок в його голові. Нарешті він спитав: Ти пам’ятаєш план А і план Б?

Так, пам’ятаю. План А: підігрувати. План Б: не підігрувати.

Саме так – в яблучко. Тепер я пропоную план В.

Маєш на увазі ще один варіант?

Боюся, що так. Варіант «бувайте і хай щастить».

Що це означає?

Я телефоную з квартири моїх батьків у Ньюарку. Ти уявляєш, як тепер виглядає Ньюарк?

Я бачив фото. Цілі квартали зруйновано. Спалені, розграбовані будинки. Кінець однієї з частин світу.

Вони хочуть вбити нас, Арчі. Не просто викинути нас із міста, а знищити.

Не всі, Лютере. Лише найгірші з них.

Ті, що при владі. Мери, губернатори та військові. Вони хочуть стерти нас на порох.

Що тут спільного з планом В?

Досі я мав намір грати відкрито, але після подій минулого тижня не думаю, що зможу так діяти. Потім я розглянув план Б і відчув, що мені спирає дух. «Пантери» зараз становлять силу, і вони діють точно так, як, на мою думку, діяв би я в разі провалу плану А. Купують зброю для самозахисту, влаштовують акції. Тепер вони видаються сильними, але це не так. Біла частина Америки не підтримує їхню діяльність, і вони один по одному будуть схоплені і вбиті. Яка безглузда смерть, Арчі – ні, за що. Тому забудь про план Б.

А план В?

Я забираюся звідси. Ставки зростають, як кажуть у старих ковбойських фільмах. У вівторок я поїду до Вермонта на твоє судове засідання, а після його закінчення вирушу не на південь до Массачусетса, а на північ до Канади.

Канада… Чому саме до Канади?

По-перше, це не Сполучені Штати. По-друге, я маю купу родичів у Монреалі. По-третє, я можу закінчити коледж у Макгілі. Ти знаєш, я поступив туди після закінчення школи. Я певен, що вони приймуть мене назад.

Впевнений, що приймуть, але переведення в інший заклад вимагає часу і, якщо ти не виконаєш програму осіннього семестру, тебе призвуть до армії.

Можливо, але яке це має значення, якщо я взагалі не повернуся?

Ніколи?

Ніколи.

А що буде з Емі?

Я просив її поїхати зі мною, але вона відмовилась.

Розумієш, у чому причина? Тут справа не в тобі.

Гадаю, що ні. Проте якщо Емі залишиться тут, це не означає, що вона не зможе пізніше приїхати до мене. Зрештою, це ж не кінець світу.

Ні, але це, ймовірно, означає кінець вашим стосункам.

Можливо, це не так уже й погано. Ми б і так не витримали довготривалих стосунків. А за останній час довели, що можемо бути разом. Якщо не самим собі, то довколишнім людям. А тут цей красень підходить до нашого столу й погрожує нам. Ми довели свою правоту, але хто схоче жити в світі, де ти мусиш остерігатися агресорів, які все життя полюють на тебе? Життя й без того складне, Арчі, а я вже виснажився до краю.

Подальші події складалися з обох частин – перша частина (добра) і друга (не дуже добра). Першою частиною було судове засідання, що проходило більш-менш згідно з прогнозом Макбрайда. Фергюсон здебільшого не відчував страху на суді, і його нутрощі не загрожували знову стати дибки протягом двох із половиною годин, проведених у залі суду, проте йому допомогла присутність Ноя, тітки Мілдред і дядька Дона, а також той факт, що його друзі виявилися такими точними, переконливими свідками, спершу Говард, потім Мона, далі Селія, за нею Лютер і, нарешті, Емі, яка докладно описала свій переляк при загрозливих словах і жестах Джонсона, до того, як було завдано першого удару; посприяв і той факт, що Джонсон під час допиту щиро визнав, що увечері першого липня був п’яний і не пам’ятає, що він робив. Попри це, Фергюсон відчував, що Макбрайд припустився тактичної помилки, спонукавши його розповідати про навчання в коледжі під час свідчення, розпитуючи і про те, як він (студентом) заробляв на життя, і де він навчався у школі (Принстон) і якою була його середня оцінка за курс навчання (3,77), і, навіть якщо Фергюсонові відповіді справили глибоке враження на суддю Бердока, вони безпосередньо не стосувалися