Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Облиш це, дівуле. Таке тут забороняється.
До того як Емі зібралася з думками й дала відповідь, Лютер сказав:
Відійди, містере. Щезни з очей.
Я говорю не до тебе, Чарлі, відказав філософ. Я розмовляю з нею.
Аби наголосити на своїх словах, він вказав пальцем на Емі.
Чарлі! мовив Лютер голосно, з театральним смішком. Оце так! Це не я, а ти Чарлі, містере. Містер Чарлі, власною персоною.
Фергюсон, який сидів найближче до філософа, вирішив втрутитися й дати тому урок географії.
Гадаю, ви щось переплутали, мовив він. Ми не в Міссісіпі, а у Вермонті.
Ми в Америці, відказав філософ, змістивши тепер увагу на Фергюсона. Країні вільних і домівці хоробрих!
Вільних – це про тебе, але не про них, так? запитав Фергюсон.
Саме так, Чарлі, мовив філософ. Не про них, якщо вони так-от поводитимуться на людях.
Як-от? спитав Фергюсон із саркастичною ноткою в голосі, від чого його запитання прозвучало як вали звідси. Як оце, придурку, сказав філософ. Він ударив Фергюсона в обличчя, і почалася бійка.
Усе це було ідіотизмом. Бійка в барі з п’яним расистом, у якого свербіли кулаки, але ж після першого удару, що міг Фергюсон вдіяти, як не дати здачі? На щастя, філософів приятель не втручався, але, поки Говард і Лютер намагалися розняти обох розбишак, вони не встигли вблагати Тома не викликати копів, і ось уперше в житті Фергюсона арештували, наділи кайданки й відвезли до поліцейської дільниці, де записали його дані, взяли відбитки пальців і сфотографували з трьох різних ракурсів. Суддя нічного суду присудив штраф у сумі тисяча доларів (сто доларів готівкою), який Фергюсон сплатив з допомогою Говарда, Селії, Лютера й Емі.
Садна над обома очима, зовнішній край правої брови здертий геть-чисто, болить щелепа, кров стікає по щоках, але переломів немає, а от молодик, що напав на нього, тридцятидвохрічний слюсар на ім’я Чет Джонсон, вийшов із бійки з переламаним носом і провів ніч у госпіталі Бретлборо. На судовому засіданні в понеділок уранці йому та Фергюсонові висунули звинувачення в хуліганських діях, антигромадській поведінці та пошкодженні приватної власності (під час бійки розтрощили стілець і розбили кілька склянок), а дату судового засідання було призначено на вівторок, 25 липня.
Ще до понеділкового офіційного обвинувачення настала похмура неділя, про виставу з участю Ноя забули, і всі сиділи у вітальні, обговорюючи події минулої ночі. Говард звинувачував себе. Йому не слід було тягнути їх до цього Томового бару, каявся він, і Мона була тієї ж думки, визнаючи й свою провину в цій справі: Мені слід було думати до того, як дозволити вам увійти в цю задрипану божевільню. Селія багато розводилася про те, що вона назвала Фергюсоновою винятковою мужністю, та про свій переляк у той момент, коли почалася бійка, жахлива агресія того першого удару. Емі якийсь час різко висловлювалася, проклинаючи себе за те, що не відповіла на виклик того потворного, фанатичного селюка, охоплена панікою в той момент, коли він тицьнув на неї пальцем, і потім, що було схоже на Емі, яку Фергюсон знав роками, вона сховала обличчя в долоні й заплакала. Лютер аж кипів від гніву, найзапекліший з-поміж компанії, його найбільше зачепив отой конфлікт, він докоряв собі, що дозволив Арчі взяти на себе головний удар замість того, щоб відштовхнути його і своїм чорним кулаком вліпити покидькові в зуби. Говардові дядько й тітка, роздумуючи про наступний крок, радили знайти доброго адвоката для цієї справи. До обіду зухвала Емі відновила ясність мислення настільки, щоби зателефонувати до будинку на Вудхол-кресент і повідомити батькові про халепу, в яку потрапив Арчі. Вона передала слухавку Фергюсону і, коли до телефону підійшла його збентежена й стривожена мати, він попросив її не хвилюватися, мовляв, ситуація під контролем, а їм немає потреби приїжджати до Вермонту. Але ж як він міг бути певен цього, запитував він себе, промовляючи заспокійливі слова, і що в біса буде з ним?
Минали дні. Його мав захищати на суді молодий, за відгуками добрий адвокат із Бретлборо на ймення Деніс Макбрайд. Оскільки Фергюсонові було заборонено залишати штат Вермонт до рішення суду, Селія приїздила на ферму кожного вікенду в надії, що суд не скінчиться ув’язненням Арчі на місяць, три чи на рік, і молоток судді не винесе суворого вироку. Щоби зупинити ці події, в хід пішли всі гроші, долари з купки в сумі десять тисяч, які покійний сьогодні батько дав йому роком раніше, але, принаймні, в нього були кошти, і йому не довелося просити матір і Дена про допомогу. Далі настало дванадцяте липня, і він, прислухаючись до новин, які мати переповідала йому по телефону, не міг навіть уявити картину, описану нею. На тлі його мізерного приватного конфлікту на вулицях Ньюарка ширилася страхітлива громадянська катастрофа, а місто, в якому він провів дитячі роки, було охоплено полум’ям[61].
Расова війна. Не расовий бунт, як називали це всі газети, а саме війна між людьми різних рас. Національна гвардія й поліція штату Нью-Джерсі застосували зброю, і в ті дні хаосу й кровопролиття загинуло двадцять шість осіб, двадцять чотири – одного кольору, і двоє – іншого, на кажучи про сотні, якщо не тисячі побитих і поранених, серед них поет і драматург Лерой Джоунз, громадянин Ньюарку, та близький друг покійного Френка О’Гари. Його витягли з автомобіля, коли він приїхав, щоби поглянути на бійку в Центральному районі, відвели в місцеву дільницю, зачинили в кімнаті, де білий коп так жорстоко побив його, що той уже вважав себе приреченим. Поліцай, що бив поета, колись товаришував із ним у старших класах.
За словами Емі, ніхто з родини Бондів не постраждав. Лютер пересидів бійню в Сомервілі, шістнадцятирічний Сеппі у той час подорожував разом із Воксменами, а містер і місіс
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «4 3 2 1, Пол Остер», після закриття браузера.