Читати книгу - "Спомини"

Підлютому в день св. пророка Іллі 20 липня (2 серпня) 1938 р. та опубліковане в газеті “Діло” № 184 (23 серпня 1938). Див. також: Орест Ф. Купранець. Православна Церква в міжвоєнній Польщі [= Записки ЧСВВ, 31]. Рим 1974.(обратно) 370

Віші — курортне місто на півдні Франції, відоме своїми мінеральними водами. В період німецької окупації Франції було осідком колаборантського французького уряду.

(обратно) 371

Пій XII (Евдженіо Марія Джузеппе Джованні Пачеллі, Eugenio Maria Giuseppe Giovanni Pacelli, 1876–1958) — папа Римський у 1939–1958 pp. У 1917–1927 pp. був нунцієм у Німеччині, з 1929 — кардинал. В період з 1920 по 1940 від імени Апостольського Престолу уклав конкордати з Латвією, Баварією, Польщею, Румунією, Литвою, Австрією, Німеччиною, Югославією та Португалією. В 1939 р. затвердив Йосифа Сліпого як коад’ютора Галицького митрополичого престолу, в 1940 — затвердив чотирьох екзархів, призначених митрополитом Шептицьким для території СРСР. 1 листопада 1950 р. енциклікою “Munificentissimus Deus” проголосив догму Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, а в жовтні 1954 р. енциклікою “Ad caeli Reginam” встановив свято Марії Цариці. Див. некролог Йосифа Сліпого на смерть папи Пія XII: Кардинал Євген Пачелі — Папа Пій XII // Твори, т. 3–4, с. 774–776, а також: Ісидор Нагаєвський. Історія Римських Вселенських Архиєреїв, т. 3. Рим 1979, с. 349–441.

(обратно) 372

Тут Йосиф Сліпий неточно вказує дату. Насправді ця Літургія відбулася в 1938 р.

(обратно) 373

Олександр Євреїнов (1877–1959) — католицький архиєпископ візантійського обряду, родом із Санкт-Петербурга. Виходець з дворянської родини, працював секретарем Російського посольства в Константинополі (1900–1906), а потім у Римі (1906–1909). В 1905 р. прийняв католицьку віру, у 1909 р. вийшов у відставку і вступив до духовної семінарії в Парижі, в 1913 р. висвячений на священика, у 1916–1921 pp. працював в Апостольській нунціятурі в Парижі, у 1925–1936 pp. був парохом російської католицької громади в Парижі, з 1936 — первоєрарх російських греко-католиків з осідком у Римі (єпископ Піонійський, а з 1947 — архиєпископ Парійський). Під час Другої світової війни очолював Папський комітет допомоги військовополоненим, а в 1947–1959 — Відділ іноземної преси при Державному секретаріяті. Помер у Римі 20 серпня 1959 р.

(обратно) 374

Степан Смачило (1894-?) — неодружений священик Львівської архиєпархії. Закінчив Львівську семінарію, висвячений у 1924 p., служив у Гребенові на Стрийщині (1927–1939), де у 1924–1927 роках відбудував церкву. У 1939 р. став адміністратором Сколівського д-ту, у 1942 р. виїхав на лікування до лемківського села Жеґестів, яке тоді належало до Мушинського д-ту Перемиської єпархії, і попросив про трирічну відпустку до Апостольської адміністрації Лемківщини. До 1944 р. душпастирював на Лемківщині, потім — у Стрию (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 865). У 1946 р. брав участь у Львівському соборі як представник Станиславівської єпархії, підписав перехід на православ’я. Подальша доля невідома.

(обратно) 375

В’ячеслав Михайлович Молотов (справжнє прізвище: Скрябін, 1890–1986) — радянський політичний діяч, один із близьких соратників Сталіна, співвідповідальний за голодомор та репресії в Україні у 1930-х роках. У 1926–1957 — член Політбюро та Президії ЦК КПРС, у 1930–1941 — голова уряду СРСР, у 1939–1928 та 1953–1956 — міністр закордонних справ CPCР. У 1957–1960 pp. працював послом у Монголії, у 1960–1962 — послом в Австрії. З 1961 р. був виключений з партії (у 1984 поновлений). Помер 8 листопада 1986 р. в Москві. Про нього див.: Феликс Чуев. Сто сорок бесед с Молотовым: Из дневника Ф. Чуева. Москва 1990; В. А. Никонов. Молотов. Молодость. Москва 2005; Феликс Чуев. Полудержавный властелин. Москва 2000.

(обратно) 376

Пакт Молотова-Ріббентропа — договір про ненапад між Німеччиною та СРСР, підписаний 23 серпня 1939 р. міністрами закордонних справ СРСР (В’ячеславом Молотовим) та Німеччини (Йоахімом фон Ріббентропом). Разом з договором був підписаний секретний протокол про поділ Польщі та взаємні сфери впливу в Північній та Східній Европі, за яким у випадку війни Західна Україна та Західна Білорусь мали відійти до СРСР, а Бесарабія, Фінляндія, Естонія та Латвія були визнані радянською сферою впливу. Докладніше див.: В. С. Коваль. Радянсько-німецький пакт 1939 р. Київ 1989.

(обратно) 377

Вільгельм Вундт (Wilhelm Max Wundt, 1832–1920) — німецький філософ, фізіолог, психолог, мовознавець, член багатьох наукових товариств та академій. Вивчав медицину в університетах Тюбінґена, Гайдельберґа та Берліна, у 1900 р. став ректором Ляйпцізького університету. У 1880-х роках створив систему логіки, етики та метафізики, відображену в книгах: “Логіка” (Logik, 3 тт., 1880–1883), “Етика” (Ethik, 1886) та “Система філософії” (System der Philosophie, 1889).

(обратно) 378

Володимир Садовський (псевдонім: Домет, 1865–1940) — греко-католицький священик, папський шамбелян, музичний критик, вокаліст (тенор) і хоровий диригент, організатор українських хорів на Тернопільщині (1891–1894), у Відні (1894–1901), Перемишлі та Львові. Родом із с. Довжанці на Тернопільщині. У 1891 р. закінчив богословський факультет Львівського університету і в 1894 р. був висвячений на священика та призначений сотрудником церкви св. Варвари у Відні. У 1901 р. переведений з Відня до Перемишля на посаду військового капелана. Тут поряд із душпастирською працею займався музичною та видавничою діяльністю. У 1915 р. як польовий духівник австрійської армії залишився в оточеному росіянами Перемишлі, а після капітуляції потрапив у полон і був вивезений до Сибіру. У 1921 р. повернувся до Львова і в 1922 був призначений парохом церкви Преображення, в якій служив аж до смерти. Викладав літургіку у Львівській духовній семінарії. Помер 10 грудня 1940 р. у Львові.

(обратно) 379

Див.: Гавриїл Костельник. Теорія Айнштайна // Богословія, т. 1. Львів 1923, с. 42–66.

(обратно) 380

“De ргіпсіріо spirationis in SS. Trinitate” — лат.: “Про джерело походження