Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

Катерина».

На кінець цього писання в кімнату ввійшла дівчина, готельна прибиральниця, й почала з грюкотом переставляти речі. Але Катерина не звернула на неї жодної уваги й віддалася вся перевірці написаного. Вона прочитала раз, потім і вдруге, і вдовольнилася. Хоч у листі тому й було дещо неправдиве, — наприклад, ніякої вечері вчора не було, вона лише решту ночі пробула з балетмайстром; воду з содою їй рекомендували теоретично, та й то із застереженням, що цей рецепт годиться тільки до чистої горілки; крім того, там було ще й багато дрібничок, що аж ніяк не відповідали дійсності, — але все ж вона вважала його за щирий і навіть дотепний. Ну що з того, що вчора не було вечері? То вона може бути завтра! А з цього і з тих двозначних натяків, що вона розкидала по всьому листі, подруга мусить знати, що Катерина не нудьгує, живе, як і належить жити оперетовій примадонні, і що коли вона, подруга, цього не має, то хай вона позаздрить щасливій Катерині. І тільки в одному місці вона зробила невеличку поправку, а саме: слово «Маруся» змінила на «Люсі». Друга оперетова примадонна так само не любила, коли її називали справжнім ім’ям.

Вона загорнула цю писанину в блакитний конверт, зітхнула з полегкістю, ніби скінчила важку й довгу працю, далі нашвидку вбралася — їй таки хотілось їсти! — і вийшла з готелю.

Та перед тим, як дістатися їдальні, вона завернула ще на хвилину в театр і звідти телефоном переказала Радивонові запрошення на сімейну вечірку, яку влаштовувала сьогодні професійна спілка робітників мистецтва.

У горішньому фойє міського театру було багато світла. Театральний електротехнік, Васька Грінь, прислужився своїй спілці і зробив спеціальну електричну снасть на чотири жирандолі. Лампи для цього він викрав — сказати б, узяв без дозволу адміністрації — із сценічних софітів, а дроти запозичив на електростанції, куди він вхожий був, як своя людина. Звичайні меблі фойє кудись зникли. Натомість поставили багато столиків, що відразу змінили статечний вигляд театральної зали на приміщення дешевої їдальні.

Вечірка почалася з концертового відділу.

Незвичайного зросту, мало не під стелю, громадянин, як виявилося потім, із фаху борець, зліз на тимчасові помостки, поставлені в ленінському кутку, і проконферував початок і перший нумер.

Він був хлопець бувалий, бачив багато столичних конферансьє, через те й сам наважувався бути столичним, дотепним.

— Громадяни члени, — сказав він, — зійшлися ми, як би для культури й соціалізму. І те, і друге аж ніяк не говорить за сльози, тому допоможіть один одному позбутися нудьги й суму… А за цим дозволите вам рекомендувати співачку…

Він подумав хвилину і сказав таки дотеп:

— Та вона просить вашої ласки, бо три дні тому її батько хворів на шлунок, і через те їй трохи хрипить.

Співачка справді хрипіла; вона була не в голосі чи й зовсім без голосу і ніяк не могла подолати вокальних викрутасів, що трапились їй у пісні. Від цього вона почервоніла, потім захрипіла ще дужче і раптом, увірвавши пісню, втекла з помосту. Конферансьє пробував її зупинити, та вона подивилась на нього такими злими очима, що він, незважаючи на свою велику силу, мимохіть збочив на край помосту і дав їй дорогу.

За співачкою вийшов балабайник. То був віртуоз свого інструмента. Він поволі підтяг струни і, підспівуючи гунявим голосом, виконав (ах, не дивуйтесь, що це балабайка!) ліричний номер із родинною темою: про квочку і курчат, номер, що він виготував його ще тридцять років тому.

Він зважився виконати зразу ж і другий номер, та несподівано з балабайки вислизнула одна клепка й охолодила його запал. Проте він не втратив надії ще чимсь потішити своїх односпілчан і тут же на помості сів латати свого інструмента.

Тим часом публіки прибувало. Столики, що на початку вечірки стояли в рівній лінії і були зайняті лише членами спілки, тепер сховалися у невідмітнім морі людських голів. Хтось подав чутку, що спілка Робмис улаштовує сьогодні танці, і охочі до цього спорту всіма правдами важили дістатись у театр.

Хоч і вмовлялися, що кожен член спілки має провести з собою не більше як двох гостей, та цього не дотримались і легковажно збільшували назване число. Перепон до входу в театр майже не було; контроль біля вхідних дверей радів за людність вечірки і охоче пропускав усякого, хто тільки підходив до нього й посилався на якесь там прізвище члена спілки. Пізніше, правда, і він збагнув, що може статися перевантаження приміщення, і почав чинити опір настирливим гостям, та було вже пізно. Вони йшли без його дозволу, беручи штурмом вхід до фойє, а як ні — через вікна чи якісь запасні входи, що невідомо як ураз стали приступні всім тим, хто ще лишився по той бік дверей.

Скоро склад присутніх визначився за збірною різнокольоровою ознакою. Тут були вже підлітки — золотушні дівчатка, що, не зважаючи на початок зими, одяглися в перепрані