Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"

Тихий мирний гомін, що характеризував собою початок вечірки, поволі став переходити в галас. Десь у напрямку буфету несподівано брязнуло скло. Почали вибухати корки з пивних пляшок, і в повітрі запахло ячмінним солодом. Окремі голоси, до того інтимні й воркотливі, стали підноситися до високих сміливих нот. Хтось у далекому кутку, за колонами, почав пісню; хтось другий наважився йому вторити, але раптом усе це увірвалося кріпкою товариською лайкою.

Конферансьє зі свого помосту перший помітив безладдя, що якось несподівано й тихо вкралося у вечірку. Було вже надто весело всім, веселіше, ніж він рекомендував у своїм вступнім слові.

Передбачаючи можливі та небажані наслідки цього галасливого масового настрою, він ухвалив собі знову за всяку ціну захопити увагу присутніх. Та його дотепи вже не діставалися вух слухачів, а ближчі виконавці, що мали бути біля помосту, раз у раз зникали поза межі фойє і тим зламували заздалегідь намічену програму.

Тоді він махнув рукою, витер піт із чола і оголосив перерву концертового відділу на невизначений час.

Радивон прибув у театр із запізненням. Уже більшість гостей і членів спілки були напідпитку. Кожен із них визначив свій настрій і не звертав уваги на інших, хіба крім тих, із ким безпосередньо розпивав пляшку пива.

Він протискався в фойє і зупинився біля помосту, не маючи змоги рухатися далі. Потім його відсунули до стіни, у куток, і він так і залишився стояти, підпертий з усіх боків людським тілом.

Згодом він зробив спробу обійти поміст і дістатися середини фойє, але група хлопчаків, що пошепки змовлялася проти якоїсь гонористої текстильниці, відтиснула його до вікна й загородила собою дорогу. Тоді він сів на лутку і став чекати слушного моменту, щоб вибратися з цього полону.

Але раптом публіка біля нього розсунулась і звільнила прохід. Слідом за цим з-за помосту показався хлопчина років сімнадцяти, театральний кур'єр. Він тримався лівою рукою за горло і блював.

Конвульсійно поводячи губами, він зробив кілька кроків у напрямку вікна, але знесилені ноги відмовилися тримати п'яне тіло, і він упав, діставши головою Радивонових ніг.

Незабаром його прибрали; і натовп знову з'єднався плече з плечем і знову полонив Радивона.

По тій сцені йому стало моторошно, і він остаточно втратив надію пробитися далі.

Нарешті, після довгого нудного чекання, до нього підійшла Катерина. Її, очевидно, повідомили про його місцеперебування, бо наблизилась вона до цього вікна впевнено, як людина, що знає, де знайти їй потрібну в цю хвилину річ.

Вона звела брови на перенісся й сказала:

— Я прийшла по вас, бо ви ж, як вовк, — людей жахаєтесь… Ходім, наш столик близько буфету, за колонами.

Вона нахилилась до нього й дихнула йому в лице алкоголем, їй було, мабуть, жарко, бо щоки її розшарілися, а лаковані зачоси розкудлились на скронях і матлались у повітрі від кожного повороту голови.

Радивон мовчки встав із лутки й витяг із-під чужих колін свою теку.

Катерина супилася далі.

— Можна було б прийти й раніше… Здається, я так прохала? Та ви тільки вмієте добре кричати!

Вони йшли вже поміж столиками; Радивон неохоче виправдовувався:

— Я прийшов давно, та не міг пробитися крізь цей натовп. Раніше ж був на засіданні.

Але Катерина з якихось причин продовжувала бурчати, не звертаючи уваги на те, що він говорив. Вона йшла спереду — перед нею охоче поступалися — і час від часу повертала до нього голову, кидаючи йому кілька вразливих слів. Згодом він припинив свої виправдовування, замовк і, йдучи, став спостерігати неймовірний клекіт, що панував у фойє.

Попервах йому впав в очі головний розпорядник вечірки з великим червоним бантом на грудях. Його спина вже була вифарбувана крейдою, з очей зникла ясність тверезого, але він, похитуючись, ніс іще кудись повний ящик пива. Очевидно, він забув про свої обов’язки і разом із іншими пристав на раду необачного конферансьє.

Дивлячись на нього, Радивон не без підстав подумав про трагічний кінець цієї вечірки. Та, оглядаючись далі, він зрозумів, що розпорядник не виняток: кругом, за всіма столиками, сиділи товариші, що вже були напівп’яні. Їх вуса промочувались у склянках із пивом, а затуманені, посоловілі очі ширяли, ні на чому не зупиняючись, попід стелею фойє. Кожен із них відкопав якусь інтимну болячку чи радість і спішив доповісти про неї тому, хто сидів поруч нього, аж ніяк не турбуючись, чи слід же говорити про це в якійсь мірі сторонньому, випадковому сусіді по столику. З усіх кутків ніби вистрибували окремі п’яні зойки, повні щирості, похвали чи гніву й інколи навіть