Читати книгу - "На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
пересвідчитися, що ще викине вся ця рулетка?
— О ні, хай йому абищо! — вигукнув Гевлок. — Ні, вам таки
треба побачити це місце. Яке ж воно крихітне, та брудне, та все
якось зляпане докупи гарячим клеєм і надією на Бога. А ще ж
тут є слимаки-смертослизи, що одним дотиком убивають
людину. Якщо ці відчайдухи протримаються тут хоч рік і не
виздихають, то я дуже здивуюсь.
— Справді?
— Чи ж ви не знаєте, що за місяць-два, чи за вісім, чи за
скількись-там щось у них неминуче скоїться? Або гідропоніка
зазнає провалу, чи опаде їх щось лихе на взір тієї окоїдної
пошесті, а готових ліків напохваті не буде, а чи один із тих
оборонних місяців бубухнеться на них із неба. Ба навіть оте
лайно, ті довболобні смертослизи, чого доброго, ще виростять
собі крильця! Як нам угадати наперед, станеться чи не станеться
щось таке? Адже ми знаємо, що там в океані є такі потужні
термоядерні станції, що й трикляту цю планету завиграшки
зіб’ють із курсу. Голден запевняє, що наразі всі вони
повимикалися, але ж він може й помилятися. Бо що, коли
відключення того всього означає, що осердя котрогось реактора
пішло занурюватися до самого центру планети? Ми тут не
знаємо анічогісінько.
Марвіка все це начебто й не настрахало, але він покивав
головою.
— Либонь, десь так воно й є…
— Ні, мені давайте чи Цереру, чи Землю, чи Марс. Чи відомо
вам, що люди мають у Нью-Йорку? Ресторани, що працюють до
самого ранку, зі смаковитими стравами й міцною кавою. Хочу
жити у світі нічних ресторанів. І перегонів. І моментального
достачання тайської їжі, приготованої з чогось такого, чого я не
куштував сім разів протягом останнього місяця.
— Це ви наче про якийсь рай розказуєте, — зазначив Марвік. —
А мені чомусь незатишно стає, хай-но здумаю, що доведеться
покинути напризволяще всіх цих бідолашних людей — якщо й
справді вони вимруть, коли будуть полишені на самих себе.
— Та, можливо, й не вимруть, — припустив Гевлок. — Хай
станеться так, що я хоч разок помилюся у своїх лихих
передчуттях. А ще ж… знаєте, є в них дещо і з позитивної
колонки, де самі плюси. Якщо не помиляюсь, у них на душу
населення припадає більше вчених та інженерів, ніж хоч би де
ще у всесвіті. А ще ж ми засип лемо їх усіма припасами, які
тільки маємо.
— І все одно якось воно тонко — чей, ще й порветься?
Гевлок трохи підвівся, аж його аварійна кушетка засичала, змістившись на шарнірах.
— А ще ж вони мають одне одного. Поки що принаймні. Ви
тільки уявіть собі: коли ми все тут започатковували, кожен був
ладен перерізати іншому горлянку, а тепер вони зійшлися
докупи на цій планеті й разом ставлять якісь шатра. Як ніщо
смертоносне не насиплеться на них, аби всіх понищити, закувакають тут, у визначений біологією строк, новонароджені
новоземлянчики. І я не стану битися об заклад, чи всі батьки-матері виявляться такими, що прибули сюди на одному й тому
самому кораблі.
— Ну що ж, — мовив Марвік. — Як тут не згадати, що, хоч би де
люди щось починали й хоч би що приносили з собою, а людство
завжди згуртовується, коли падає на них лиха година.
Гевлок стенув плечима. Кененів голос і досі лунав йому в
голові, а в очах стояв образ убитого Вільямса. Наомі Наґата в
клітці… Той інженер-поясанин, у чию шафку непоясани
справляли малу потребу… Той шатл, що він сам спорядив його
як бомбу... Боже, як йому жаль Вільямса! Й страшно
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі», після закриття браузера.