Читати книгу - "Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі"

З усією відповідальністю пірнувши в безодню приготувань до власного весілля, зрозуміла, що навіть від таких світлих, хвилюючих клопотів можна страшенно втомитися. Кожен день був розписаний похвилинно. Олена Михайлівна неймовірно допомагала. Ігор Анатолійович фізично був відсутній, як я і просила Костю. Мені навіть почало здаватися, що мана пройшла, примха вилікувалася часом і клопотами.

Однак день одруження невідворотно настав, і в РАГСі зібралися найближчі. Чоловік тридцять із тих, кого Костя вважав близькими. І мої батьки. Решта гостей мають приїхати вже на банкет.

Тато чекає біля входу з підбадьорливою посмішкою для напутнього слова. Відчуття, ніби я корабель, який спускають на воду зі стапелів. Просто цікаво, об який айсберг можу розбитися? Хіба що об цю крижану брилу, що свердлить мене очима з дальнього кута. Ігор поводиться настільки стримано, що мені насилу вдається стриматися і не заплакати від відчаю.

Я ж хотіла насправді, щоб він заперечив мої слова. Сказав, що любить і більше ніколи не відпускав. А він! У будь-якому разі, вибір зроблено. І наречена має відповідати події.

Подружка нареченої он як вся сяє фальшиво натягнутою посмішкою. У цьому місті подруг завести мені не довелося. Тож попросили дівчину з групи Костика. Вона люб'язно погодилася. Принаймні, так сказав Костя. Шафер теж світиться напередодні веселощів. Здається, хоч хтось сьогодні щасливий.

Коли подружка нареченої вирушила пудрити неабияк напханий пірсингом носик, Костя помчав перевірити машину. Зрозуміло, довжелезний лімузин із повітряними кулями та квітами.

— Мандражируєш? — нахабно посміхаючись, запитав шафер, підходячи до мене впритул.

— Хвилююся, так, — відповіла, роблячи крок убік.

Зловила на собі погляд Ігоря. Здається, він занепокоївся. Від усвідомлення цього в грудях розлилося тепло. Тільки боржомі пити вже пізно, нирки втрачено.

— Не дрейфуй! З Костиком не занудьгуєш! — урочисто пообіцяв ще один учасник гурту, який і став шафером.

Я поїжилася, відчуваючи дискомфорт у його товаристві.

— Здається, і мені треба припудрити носик, — пробурмотіла.

Підхопила поділ сукні й квапливо покрокувала до вбиральні. Уже біля дверей зупинилася перевести подих, щоб не лякати своїм виглядом інших наречених. Он ціла черга зібралася вже. Безглуздо якось у черзі за розписом стояти. Але факт залишається фактом — не РАЦС, а ціла виставка наречених.

— Ця швабра ніколи не зрозуміє його!

Здригнулася, почувши знайомий голос.

— Мамо Лєн, ви не розумієте! — схлипуючи, продовжувала подружка нареченої, тобто нібито моя подружка.

А що відбувається?

Тихенько відчинила двері. Шокована, втупилася на Олену Михайлівну, яка заспокоювала дивного вигляду подружку. Ми зустрілися поглядом із мамою нареченого. При цьому вона не висловила переляку чи тривоги. Тільки подала знак мовчати, не встрявати. А я й не могла б вимовити жодного слова. Уся перетворилася на слух.

— Я з ним стільки років, мамо Лєн! Ну чому вона? Чому вона, а не я?

Різко передумавши пудрити носик, вирішила, що досить мені пудрити мізки. А заразом і цій нещасній. Помчала на вулицю, де Костик мав перевіряти наш весільний кортеж. Він у мене зараз отримає по саме п'яте число!

Навіщо йому знадобилося обманювати і цю бідну дівчину, і мене? Нехай навіть мені не симпатична ця особа. Але вона його кохає. Їй боляче! Навіщо ж так жорстоко? Невже все тільки заради зовнішнього лиску, фарсу на публіку?

На вулиці Кості не виявилося. Годинник показав без однієї хвилини мою власну церемонію одруження. Рвонула до залу урочистих подій, проносячись фурією повз здивованих наречених.

— Оп-па! А ми тебе з подружкою шукаємо, з ніг збилися, — фамільярно заявив боярин.

Я не встигла нічого заперечити, як цей тип продовжив:

— Наречений всередині вже. Ходімо, подружка, будемо одружувати їх, — гидко хихикнувши, потягнув, як павук муху, подружку нареченої прямо в мене з-під носа.

Гаразд, самі напросилися.

Порівнявшись із нареченим, до нудотності солодко посміхнулася реєстраторці.

— Де ти була? — прошипів, скосивши посмішку Костя. — Знову розсіяна?

— Тебе шукала, милий, — єлейним голосом відповіла, насолоджуючись виразом його обличчя в цей момент. — І правду.

— Про що ти?

Реєстраторка вимовила з легкою посмішкою, але стримано й офіційно:

— Шановні молодята, дорогі гості! Сьогодні перед нами двоє людей, які вирішили поєднати свої долі, серця і життя в єдиний союз. Це день, який сповнений коханням, очікуваннями і надією.

— Як звати подружку нареченої? — запитала наполегливо, слухаючи промову реєстраторки лише наполовину.

— До чого тут Леська?

— Костянтин і Катерина, ви стоїте тут не просто як пара, а як двоє людей, які готові прийняти відповідальність одне за одного. Союз, який ви укладаєте сьогодні, ґрунтується на любові, довірі та взаєморозумінні.

— А ти готовий на себе таку відповідальність узяти? — примружилася недобре, зиркнувши в бік подружки нареченої.