Читати книгу - "Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі"

Увійшла в будинок, не забувши грюкнути дверима. Не буду приймати взагалі жодних рішень. Нехай життя просто йде своєю чергою. А я удам, як і Костя, що ніякого Ігоря на світі немає.

Вранці виявила, що він поїхав. На столі залишилася записка про те, що пришле водія, коли я захочу повернутися. І що поважає моє рішення.

Проревівши пів дня в подушку, до вечора вибралася на берег у спробі освіжити думки. Навіщось увімкнула телефон. Усе дивилася й дивилася на екран. А він мовчав. Зламався, напевно. Або це я зламалася.

— Не сумуйте, мила дівчино, — вимовив мелодійний жіночий голос.

Я обернулася і побачила вчорашню парочку неподалік від мене. Він загортав їй плечі пледом. Мимоволі здригнулася, провівши паралель з Ігорем і мною.

— Ваш наречений вас точно дуже любить. Навіть якщо зараз ви посварилися...

Не стала заперечувати домисли. Мене схвилювало інше.

— Як ви зрозуміли, що він мене кохає?

— Так це ж очевидно! — розсміявся її супутник. — Досить подивитися в його очі.

— І як він піклувався про вас... — мрійливо додала вона.

— А ви тут давно? — запитала насторожено.

— Ми тут живемо, — відповіла пара майже одноголосно. — Ви не засмучуйтеся. Навіть якщо посварилися. Це ж усе тимчасово. Головне знати, що ви кохаєте, і він вас кохає.

А я люблю? Чи Ігор у своїх припущеннях правий?

Повернення Кості розставило все на свої місця, як мені здавалося. Саме він замість водія приїхав за мною.

Це, звісно, викликало здивовані погляди немолодої пари, яка стежила за моїм життям так, ніби дивилися серіал. Але щось у них було настільки світле, що сердитися за це чи ображатися не виходило.

— Ми з батьком таке весілля організуємо! Кать, ти навіть не уявляєш розмаху заходу!

— Уявляю, — протягнула приречено, сідаючи в машину з його допомогою. — Як пройшли твої гастролі?

Не стала говорити, що він обіцяв фотографії щодня, але навіть не подзвонив жодного разу. Навіщо? Адже я йому теж не дзвонила весь цей час.

— Наступного разу врахую всі промахи, — хмикнув Костя, не вдаючись у подробиці.

— А ми можемо хоч раз обійтися без його допомоги?

— Про що ти? — заводячи двигун, запитав він.

— Про весілля. Це ж тільки наше свято.

— Я ще стільки не заробляю, — розсміявся Костя.

Сміх здався мені незвично різким. А кажуть, від коханої людини за час розлуки не можна відвикнути. Ще й як можна! Або людина не кохана?

— Кать, давай хоч раз без твоїх принципів, гаразд? Весілля один раз у житті буває, — буркнув невдоволено, уважно стежачи за дорогою.

Ми поверталися додому, а здавалося, що на каторгу. Мій особистий ешафот. Я бачитиму його хай не щодня, але досить часто. Скільки знадобиться часу, щоб почати думати про Ігоря тільки як про свекра?