Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь"

Чути голоси: «Дома?» — «Дома».

Ява XV

Іван Павлович і Анучкін.

Дуняшка. Почекайте тут. Вони вийдуть. (Виходить.)

Анучкін вітається з Яїчницею.

Яїчниця. Моє шанування!

Анучкін. Чи не з батеньком чарівної хазяйки маю честь розмовляти?

Яїчниця. Ні, ні, зовсім не з батеньком. Я навіть іще не маю дітей.

Анучкін. Ах, пробачте, пробачте!

Яїчниця (набік). Фізіогномія цієї людини щось мені підозріла; чи не за тим і він сюди прийшов, що і я? (Вголос.) Ви, певно, маєте якусь потребу до хазяйки дому?

Анучкін. Ні, що ж… потреби ніякої нема, а так зайшов з прогулянки.

Яїчниця (набік). Бреше, бреше, з прогулянки! женитись, падлюка, хоче!

Чути дзвінок. Дуняшка біжить через кімнату відчиняти двері. У сінях голоси: «Дома?» — «Дома».

Ява XVI

Ті ж і Жевакін у супроводі дівчини.

Жевакін (до дівчини). Будь ласка, душечко, почисть мене… Пилюки, знаєш, на вулиці пристало чимало. Он там, будь ласка, зніми пушинку. (Повертається.) Так! дякую, душечко. От іще, подивись, там ніби павучок лазить! а на підборах ззаду нічого нема? Спасибі, голубко! Отут іще, здається. (Гладить рукою рукав фрака і поглядає на Анучкіна і на Івана Павловича.) Сукенце ж аглицьке! А як носиться! В дев’яносто п’ятому році, коли була ескадра наша в Сицилії, ще мічманом купив я його і пошив мундир; у вісімсот першому, за Павла Петровича, я був лейтенантом, — сукно було зовсім новісіньке; у вісімсот чотирнадцятому проробив експедицію навколо світу, і от тільки по швах трохи потерлося; у вісімсот п’ятнадцятому пішов у відставку, тільки перелицював: уже десять років ношу, і досі як новий. Дякую, душечко, м… розкрасунечко! (Робить їй ручкою і, підходячи до дзеркала, трохи розпушує волосся.)

Анучкін. А як, дозвольте дізнатися, Сицилія, — от ви зволили сказати: Сицилія, — хороша вона земля, Сицилія?

Жевакін. А чудесна. Ми тридцять чотири дні там пробули; вид, я вам скажу, чудовий: отакі гори, отак деревце яке-небудь гранатове, і скрізь італієчки, такі пуп’яночки, що так і хочеться поцілувати.

Анучкін. І добре освічені?

Жевакін. Чудесним манером! Так освічені, як от у нас хіба графині. Було підеш по вулиці — ну, російський лейтенант… Натурально, тут еполети (показує на плечі), золоте шитво, і так ото красунечки чорномазенькі — у них же біля кожного будинку балкончики і дахи, от як оця підлога, зовсім рівні. Було ото дивишся, — і сидить такий собі пуп’яночок… Ну, натурально, щоб не осоромитись… (Кланяється й розмахує рукою.) І вона так тільки. (Робить рукою рух.) Натурально, одягнена: тут у неї яка-небудь тафтичка, шнуровочка, дамські різні сережки… ну, одне слово, такий ласенький шматочок.

Анучкін. А як, дозвольте ще вам зробити запитання, — якою мовою говорять у Сицилії?

Жевакін. А натурально, всі французькою.

Анучкін. І геть усі панночки говорять по-французьки?

Жевакін. Геть усі! Ви, може, навіть не повірите тому, що я вам скажу: ми жили тридцять чотири дні, і за весь цей час я жодного слова не чув од них по-російськи.

Анучкін. Жодного слова?

Жевакін. Жодного слова. Я вже не кажу про дворян та інших синьйорів, тобто про різних їхніх офіцерів; але візьміть навмисне простого тамтешнього мужика, що переносить на шиї різний мотлох, спробуйте скажіть йому: «Дай, брат, хліба», — не зрозуміє, їй-богу, не зрозуміє, а скажи по-французькому: «Dateci del pane» або «portate vino!»[62] — зрозуміє, і побіжить, і точно принесе.

Іван Павлович. А цікава, однак, як я бачу, повинна бути земля ота Сицилія. От ви сказали мужик: що мужик, як він? чи такий самий, як і російський мужик, широкий у плечах і землю оре, чи ні?

Жевакін. Не можу вам сказати, не помітив, орють чи не орють, а от щодо нюхання табаки, то я вам скажу, що всі не тільки нюхають, а навіть за губу кладуть. Перевіз теж дуже дешевий; там усе майже вода і скрізь гондоли… Натурально, сидить отака італієчка, такий пуп’яночок, одягнена: вишивочка, хусточка… З нами були й аглицькі офіцери; ну, народ, як і наші, — моряки; і спочатку, справді, було дуже дивно: не розумієш один одного, а потім, як добре ознайомились, почали вільно розуміти: покажеш було отак на пляшку чи на склянку — ну зразу ж і знає, що це значить випити; покладеш отак кулак до рота і скажеш тільки губами: паф-паф — знає: люльку запалити. Взагалі, я вам скажу, мова досить легка, наші матроси за якихось три дні почали цілком розуміти один одного.

Іван Павлович. А преінтересне, я бачу, життя в чужих сторонах. Мені дуже приємно зійтися з людиною бувалою. Дозвольте дізнатися: з ким маю честь розмовляти?

Жевакін. Жевакін, лейтенант в одставці. Дозвольте з свого боку теж запитати: з ким маю честь говорити?

Іван Павлович. На посаді екзекутора, Іван Павлович Яїчниця.

Жевакін (недочувши). Та я теж уже підснідав. Дорога, знаю, чекає чималенька, а час холоднуватий: оселедчика з’їв із хлібцем.

Іван Павлович. Ні, здається, ви не так зрозуміли: це прізвище моє — Яїчниця.

Жевакін (кланяючись). Ох, пробачте, я трошки недочуваю. Я, їй-право, гадав, що ви зволили сказати, що поїли яєчні.

Іван Павлович. А що робити? я вже хотів був просити генерала, щоб дозволив мені називатися Яїчницин, та свої одрадили: кажуть, буде схоже на «собачий син».

Жевакін. А це, однак, буває. У нас уся третя ескадра, всі офіцери і матроси, — всі були з предивними прізвищами: Помойкін, Ярижкін, Перепрєєв лейтенант. А один мічман, і навіть добрий мічман, був на прізвище просто Дірка. І капітан було: «Гей, ти, Дірко, йди-но сюди!» І було з нього завжди пожартуєш: «Ех ти, дірка отакий!» — говориш, було, йому.

Чути в дверях дзвінок. Фекла біжить через кімнату відчиняти.

Яїчниця. А, здрастуй, матінко!

Жевакін. Здрастуй; як живеш, серце моє?

Анучкін. Здрастуйте, матінко Фекло Іванівно.

Фекла (біжить хапаючись). Спасибі, батеньки мої, здорова, здорова. (Одчиняє двері.)

У сінях чути голоси: «Дома?» — «Дома». Потім кілька майже нечутних слів, на які Фекла відповідає з досадою: «Дивись ти який!»

Ява XVII

Ті ж, Кочкарьов, Подкольосін і Фекла.

Кочкарьов (до Подкольосіна). Ти пам’ятай, тільки кураж і більше нічого. (Озирається і розкланюється дещо здивовано; сам собі.) Ху ти, яка купа народу. Це що значить? Чи не женихи? (Штовхає Феклу і говорить їй тихо.) З котрих сторон назбирала ворон — га?

Фекла (тихо). Тут тобі нема ворон, усі чесні люди.