Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь"

показний із себе, огрядний; як закричить на мене: «Ти мені не базікай дурниць, що наречена сяка та така, ти мені просто скажи, скільки за нею рухомого й нерухомого?» — «Стільки та стільки, батеньку мій!» — «Ти брешеш, псяюхо!» Та ще, матінко, таке слівце вклеїв, що непристойно тобі сказати. Я так одразу й зрозуміла: е, та це, мабуть, поважний пан.

Агафія Тихонівна. Ну, а ще хто?

Фекла. А ще Никанор Іванович Анучкін. Це вже такий делікатний, а губи, матінко моя, — малина, зовсім малина — такий славний. «Мені, — каже, — треба, щоб наречена була з себе гарна, вихована, щоб по-французькому вміла говорити». Еге ж, тонкого поводження людина, німецька штучка; а сам такий тендітний, і ніжки вузенькі, тоненькі.

Агафія Тихонівна. Ні, мені ці тендітні якось не той… не знаю… Я нічого не бачу в них…

Фекла. А коли хочеш огряднішого, то візьми Івана Павловича. Вже кращого не вибереш нікого. Вже той, нічого сказати, пан так пан: ледве в оці двері не ввійде — такий славний.

Агафія Тихонівна. А скільки років йому?

Фекла. А людина молода. Років з п’ятдесят, та й п’ятдесяти ще немає.

Агафія Тихонівна. А на прізвище як?

Фекла. А на прізвище Іван Павлович Яїчниця.

Агафія Тихонівна. Це таке прізвище?

Фекла. Прізвище.

Агафія Тихонівна. Ох, Боже мій, яке прізвище! Послухай, Феклушо, як же це, якщо я вийду за нього заміж і раптом буду називатися Агафія Тихонівна Яїчниця? Бог знає що таке!

Фекла. І, матінко моя, та на Русі є такі содомні прізвиська, що тільки плюнеш та перехрестишся, коли почуєш. Та вже, коли не подобається прізвисько, то візьми Балтазара Балтазаровича Жевакіна — славний жених.

Агафія Тихонівна. А яке в нього волосся?

Фекла. Хороше волосся.

Агафія Тихонівна. А ніс?

Фекла. Е… і ніс хороший. Все на своєму місці. І сам такий славний. Тільки не прогнівайся: вже на квартирі одна тільки люлька й стоїть, більше нічого немає, ніяких меблів.

Агафія Тихонівна. А ще хто?

Фекла. Акинф Степанович Пантелєєв, чиновник, титулярний радник, трохи заїкається, тільки зате такий уже скромний.

Орина Пантелеймонівна. Ну що ти все: чиновник, чиновник, а чи не любить він випити, он що скажи.

Фекла. Що п’є, то п’є, не перечу. А що робити, він же титулярний радник; зате такий тихий, як шовк.

Агафія Тихонівна. Ну ні, я не хочу, щоб чоловік у мене був п’яниця.

Фекла. Воля твоя, матінко моя! Не хочеш одного, візьми іншого. Проте, що ж такого, що іноді вип’є зайвого, — не весь же тиждень буває п’яний: іноді випадає день і тверезий.

Агафія Тихонівна. Ну, а ще хто?

Фекла. Та є ще один, та тільки той такий… Бог з ним. Ці будуть кращі.

Агафія Тихонівна. Ну, а хто ж він?

Фекла. А не хотілося б і говорити про нього. Він хоч і надвірний радник і петлицю носить, та важкий дуже на підйом, не витягнеш його з дому.

Агафія Тихонівна. Ну, а ще хто? Адже тут їх тільки всього п’ять, а ти казала — шість.

Фекла. Та невже тобі ще мало? Дивись, як тебе раптом розібрало, а допіру була злякалась.

Орина Пантелеймонівна. Та що з них, з дворян твоїх? Хоч їх у тебе й шестеро, та, їй-право, один купець вартий усіх.

Фекла. Е ні, Орино Пантелеймонівно. Дворянин буде поважніший.

Орина Пантелеймонівна. Та що з тої поваги? А от Олексій Дмитрович та в соболиній шапці, в санках як прокотить…

Фекла. А дворянин от з аполетою пройде назустріч і скаже: «Що ж ти, купчино? ану зверни з дороги!» Або: «Покажи, купчино, оксамиту найкращого!» А купець: «Звольте, батеньку!» «А скинь, грубіяне, капелюха!», — от що скаже дворянин.

Орина Пантелеймонівна. А купець, як забажає, не дасть сукна; от дворянин і голенький, і нема в чім ходить дворянинові.

Фекла. А дворянин зарубає купця.

Орина Пантелеймонівна. А купець піде скаржитись у поліцію.

Фекла. А дворянин піде на купця до сенахтора.

Орина Пантелеймонівна. А купець до губернахтора.

Фекла. А дворянин…

Орина Пантелеймонівна. Брешеш, брешеш: дворянин… Губернахтор більший за сенахтора! Розносилася з дворянином! а дворянин, як треба, теж скидає шапку…

У дверях чути дзвінок.

Ніби дзвонить хтось.

Фекла. Ох, це вони!

Орина Пантелеймонівна. Хто вони?

Фекла. Вони… хтось із женихів.

Агафія Тихонівна (скрикує). Ух!

Орина Пантелеймонівна. Святі, помилуйте нас, грішних. У кімнаті зовсім не прибрано. (Хапає все, що є на столі, і бігає по кімнаті.) Та салфетка, салфетка на столі зовсім чорна. Дуняшко, Дуняшко!

Дуняшка з’являється.

Швидше чисту салфетку. (Стягує салфетку і метушиться по кімнаті.)

Агафія Тихонівна. Ох, тітонько, що мені робити? Я тільки що не в самій сорочці.

Орина Пантелеймонівна. Ох, матінко моя, біжи швидше одягатись! (Бігає по кімнаті.)

Дуняшка приносить салфетку; в дверях дзвонять.

Біжи скажи: «зараз!»

Дуняшка здалеку кричить: «Зараз!»

Агафія Тихонівна. Тітонько, таж плаття не випрасуване.

Орина Пантелеймонівна. Ох, Господи милостивий, не погуби! надінь інше.

Фекла (вбігає). Чого ж ви не йдете? Агафіє Тихонівно, швидше, матінко моя!

Чути дзвоник.

Ох, адже він усе дожидається.

Орина Пантелеймонівна. Дуняшко, проведи його і проси почекати.

Дуняшка біжить у сіни і відчиняє двері. Чути голоси: «Дома?» — «Дома, пожалуйте до кімнати». Усі з цікавістю намагаються подивитися в замкову щілину.

Агафія Тихонівна (скрикує). Ох, який товстий! Фекла. Іде, йде!

Усі стрімголов біжать.

Ява XIV

Іван Павлович Яїчниця і дівчина.

Дуняшка. Почекайте тут. (Виходить.)

Яїчниця. Та почекати почекаємо, коли б тільки не затриматись. Вийшов тільки на хвилинку з департаменту. Раптом заманеться генералові: «А де екзекутор?» — «Наречену пішов дивитися». Щоб не дав він мені такої нареченої… однак ще раз розглянути розпис. (Читає.) «Кам’яний двоповерховий будинок…» (Підводить очі вгору і розглядає кімнату.) Є! (Читає далі.) «Флігелів два: флігель на кам’яному фундаменті, флігель дерев’яний…» Ну, дерев’яний поганенький. «Дрожка, сани парні з різьбою під великий килим і під малий…» Може, такі, що тільки на дрова. Стара, однак, запевняє, що перший сорт; гаразд, хай перший сорт. «Дві дюжини срібних ложок…» Звісно, для дому потрібні срібні ложки. «Дві лисячих шуби…» Гм… «Чотири великі пуховики і два малі». (Значуще стискає губи.) «Шість пар шовкових і шість ситцьових суконь, два нічні капоти, два…» Ну, це пуста річ! «Білизна, серветки…» Це хай буде, як їй схочеться. Проте слід усе це на ділі перевірити. Тепер-от обіцяють і будинки, і екіпажі, а як одружишся — тільки й знайдеш, що пуховики та перини.

Чути дзвінок.