Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Ото й усього? — здивовано вигукнув Ебенезер. — Невже жінки настільки сластолюбні?

— Ні, — відповіла Джоан. — Не думай, що нам, жінкам, так само, як і чоловікам, так уже кортить злягатися будь-коли, — ми робимо це часто із задоволенням, але рідко коли з пристрастю. Хай там як, але ж чоловіки без угаву бігають за нами, мов якісь псюри за сучкою в тічці, і вмовляють нас звернути на них увагу та відсунути вбік наші чесноти, а потім самі ж і зневажають нас, називаючи шльондрами та хвойдами, якщо ми піддаємося на їхні вмовляння; або вони благають нас бути вірними своїм чоловікам, а потім хапаються за найменшу нагоду наставити роги своїм вірним друзям; або закликають нас пантрувати й шанувати свою цноту, а разом з тим полюють на неї звідусіль, будь-де, у кожному провулку, у кожній кареті чи вітальні; або ж ми їм швидко набридаємо, якщо не виявляємо палкого бажання злягатися, а коли навпаки — виказуємо, тоді вони читають нам проповіді та називають нас грішницями; з одного боку, придумують норми поведінки, а з другого боку — ґвалтують; і загалом закликають нас бути доброчинними та цнотливими і в той же час не оминають жодної нагоди звабити нас і штовхають до гріха. Отож нас так тягнуть і сіпають зусібіч, що, скажу я вам, ми, жінки, у цій метушні, перелякані й непевні від тих протиріч, що нас роздирають, і самі до пуття не знаємо, що нам слід робити, а чого не варт, і такі спантеличені, що ніколи не знаємо, якими ж насправді є наші думки з цього приводу або ж наскільки можна відхилитися від прийнятих норм у тому чи тому випадку; тож коли чоловік починає свій звичний ритуал і, походжаючи з бундючним виглядом, буде поплескувати нас по сідницях або ж смикати та щипати, то, звісно, ми його відштовхнемо (якщо він прямо не повалить нас додолу і не візьме силоміць), а якщо він залишає нас у спокої, ми настільки раді цій нагоді перевести дух, що навіть не наважуємося зробити крок; але якби ж то чоловік просто, без хитрувань, по-дружньому звернувся до нас, і бачив у нас таких же людських істот, як і він сам, а не дивився на нас очима племінного огира як на дупу й цицьки, і після ввічливої бесіди люб'язно запропонував би переспати, так само, як зіграти партію в віст (замість того, щоб так хтиво запрошувати нас грати у віст, немов припрошуючи до ліжка), — отож я й кажу, що коли б якийсь чоловік умів таким чином ввічливо попрохати, то ліжко б його зламалося під вагою вдячних жінок, а сам він посивів дочасу! Але, достоту, цього ніколи не трапиться, — підсумувала Джоан, — адже це означало б, що доведеться мати справу з рівним собі, а не з васалом: не лише самої розваги прагне чоловік, йому потрібно підкорити, а інакше б розпусники траплялися так рідко, як моровиця, а не так часто, як пранці. Потрібно всього лише попрохати, Ебенезере, щиро та ввічливо, так само, якби ти попрохав би про невелику послугу свого доброго друга, і тоді твоє прохання рідко коли зустріне відмову. Але ти мусиш попросити, бо інакше ми, раді, що ніхто нас не примушує до цього, із полегшенням пройдемо повз тебе.

— Далебі, — визнав Ебенезер, хитаючи головою, — досі мені навіть і на думку не спадало, яка ж бо вона сумна, жіноча доля. І які ж ми все-таки свині!

— Ну, що ж, — зітхнула Джоан, — власне, мене це мало турбує, хіба що коли я час від часу розмірковую над цим: про повію не скажеш, що вона ночей не досипає, намагаючись дати раду цим милим питаннячкам. Якщо чоловік має гроші, щоб дати мою ціну, та при цьому від нього тхне трохи ліпше, ніж від чинбарні, а на ранок він залишає мене у спокої, я не скажу йому «ні» і він не піде від мене невдоволений своїм надбанням. І мені дуже подобаються діваки, як дитині подобається нове цуценя, коли воно вчиться ставати на задні лапки, виконувати команду «лягай» або «вмри». Тож давай, вставай з колін і лізь у ліжко, поки на цьому протязі ти не підхопив собі переміжну пропасницю. Я маю навчити тебе багатьох штук!

Сказавши це, вона простягла до нього руки, а Ебенезер, якого водночас кинуло в піт і дрижаки від тої боротьби, яка точилася між його любовним запалом і холодним березневим повітрям, на якому ось уже чверть години він стояв навколішках, пристрасно обійняв її.

— Боже милостивий, невже це насправді? — вигукнув він. — І яке ж то диво дивне — отримати раптом те, чого прагнув стільки часу у своїх мріях! От тобі й на! Люба моя, я такий схвильований! Мені бракує слів! І руки геть як неживі!

— Головне, щоб у тебе жило щось у гамані, — зауважила Джоан, — ну, а клопіт оживити решту вже залиш мені.

— Але, Бог свідок, я кохаю тебе, Джоан Тоуст! — заблагав Ебенезер. — Невже і зараз в тебе досі на думці цей мерзенний гаман?

— Перш ніж почнемо, заплати мені п'ять гіней, — сказала Джоан, — а тоді вже кохай мене, запросивши в свідки Бога чи когось іншого, мені байдуже.

— Та ти мене просто-таки до Бедламу доведеш з цими п'ятьма гінеями! — закричав Ебенезер. — Я кохаю тебе так, як жоден чоловік ще жодну жінку не кохав, і присягаю, що я скоріше задушу тебе або ж задушуся сам, ніж дам спаплюжити цими п'ятьма гінеями моє кохання, перетворивши його на якесь курвине торговисько! Я буду твоїм васалом! З тобою удвох ми б ширяли скрізь понад землею! І тілом, і душею я весь тобі належу, лише кохай мене, але поки я дихаю, ти не будеш належати мені, мов якась шльондра!

— Ага, значить, зрештою, це все ж таки обман і ошуканство! — вигукнула Джоан, й очі її спалахнули гнівом. — Ти гадаєш, що можеш заморочити мені голову всіма цими я весь твій, ти моя та пустими балачками про любов і цноту! Моє слово таке: або ти мені платиш, Ебене Кук, або ж я негайно, цієї ж хвилини забираюся геть і назавжди, і довго ти ще будеш проклинати свою скнарість, коли вістка про це