Читати книгу - "Фермерська романтика, Валерія Оквітань"

— Так, — задавалося ніщо не здатне було вибити землю під ногами у цього чоловіка, так впевнено він погодився з нею. — І ще, я хотів сказати, що в мене завтра також не вийде поїхати з вами на автовокзал…

—  Я можу просто зателефонувати, — перебила дівчина. 

Зараз до неї почало приходити розуміння, що всі його “не можу” це насправді приховані “не хочу”. Не можна було змусити людину робити те, що вона не хотіла. Тася, принаймні була не з таких людей. Вона не хотіла нав’язуватись. Просто так сталось.

— І це нічого тобі не дасть. Варто з’їздити самим, — запевнив дівчину Євген, роблячи крок вперед. 

Тася неусвідомлено порівнювала нічного випадкового залицяльника і Євгена. Між ним та Артемом колосальна різниця. По цьому чоловіку чітко було видно, що він не зацікавлений в Тасі, саме тому вона навіть не сіпнулась коли він став ближче.

— Я обіцяв, що повезу, отже ми поїдемо. Але не завтра. В мене з’явилась робота на фермі. Якщо бажаєш, можу взяти тебе. Якщо звісно хочеш. Розвієшся. 

— А це буде доречно? — невпевнено поцікавилась, знову піднявши на нього погляд. 

— Доречно. 

— Тоді домовились? — і знову недовірливо перепитала. 

Євген на це лише хмикнув. З ним напевно Марія Олександрівна провела виховну бесіду. Інакше в дівчини не було жодних пояснень, чому це він таким добрим став. Не нічні ж посиденьки на це повпливали. Алкоголь, він звісно зближує, але не настільки, щоб за одну ніч змінити свої погляди в абсолютно протилежний бік щодо неї

— Домовились. На добраніч, краса.