Читати книгу - "Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Рефлекс на лампочку
Вихідний сьогодні. В мене тепер на пенсії кожен день вихідний... вже й не знаю що за чим іде неділя за понеділком чи навпаки? Піду пройдуся селом, трохи суглоби постираю, а то вечір прийде, а я й не знатиму, чому так ноги крутить. Іду собі, дихаю різними бактеріями та вірусами, аж бачу кум сидить на лавочці, газету читає. Підійду, думаю, привітаюся та побачу, чи хоч правильно він ту газету в руках тримає.
– Доброго вам дня, куме, — вітаюся.
– І вам такого самого, — відказує, і я помічаю, що мій кум вже чимось незадоволений.
– Ви, куме, коли ото сидите з газетою, то своїм видом на все село брешете, — стараюся «прощупати» причину його незадоволення, – бо мало хто повірить, що ви без окулярів там щось бачите, а якщо і бачите, то я вельми сумніваюся, що ви до сих пір ще всі букви пам’ятаєте.
– Не займайте, ідіть куди йшли.
– Добре, добре... Не ображайтеся. Що там, про пенсію не пишуть? Може, пишуть, що піднімуть трохи, га? А то воно, якось так не зручно виходить, завжди потрібно вибирати куди перш зайти: в аптеку чи в магазин за продуктами... Бо як зайдеш спершу в аптеку, то магазин можна сміливо пропускати до наступної пенсії.
– Ні, про пенсії не пишуть, пишуть про електрику.
– А що з нею не так?
– Та все так, просто хочуть до вересня 2024 підняти ціну, 6 гривень за кіловат.
– Це у них що там до сих пір соціалістичне змагання, чи що? Чи та клята лампочка краще світити буде?
– Ні, так само світитиме, але при цьому світлі ви відчуватимете себе багатою людиною.
– Це як так?
– Ну пам’ятаєте, як ви були молоді, то платили за світло, як жебрак, якісь там копійки, а тепер таке бабло «відстібати» будете… так що багатієте ви, куме, а в вересні олігархом вже станете.
– А для чого вони це все роблять, тож за світлом, як трава до сонця всі ціни потягнуться?
– Не психуйте, таким «олігархам», як ми з вами, субсидії обіцяють.
– Та на холеру ті субсидії, краще пенсії та зарплати підняли, щоб не відчувати це пожиттєве приниження.
– Темна ви голова, куме, відразу видно, що газету тільки в вбиральні до рук берете. Субсидії ж по кишенях штанів державної влади розкладені, а з ними знаєте які фокуси можна показувати? Типу як в цирку: «Увага! Кладу гроші до цієї кишені і... Оп ля!» І гроші зникли... А де ж вони? А хто його знає, може, десь в офшорах? Вже не знайдеш, а з вашими кишенями такі фокуси не виходять.
– А молодим людям де ці гроші заробляти? У нас, як роздивишся навкруги, то по селах стільки робочих місць з високими зарплатами, що аж до Польщі хочеться поїхати на заробітки, та не пропускають на кордоні, повертають і просять шукати роботу десь на сході країни.
– Та не переймайтеся так, куме. Тепер не тільки обрані, а й прості люди будуть знати, що таке справжня розкіш. Хіба ж це не розкіш з зарплати в десять тисяч гривень, заплатити три тисячі за електрику? А за дрова ще, бо від газифікації люди чомусь стали масово відмовлятися, мабуть, вже не хочуть хизуватися одне перед одним такою розкішшю. Так що радійте, куме, бо держава робить вас багатшою людиною з кожним роком.
– То тепер, я так розумію, що за магазин і аптеку взагалі можна забутися, а тільки, як собака Павлова на лампочку дивитися і слину ковтати? — з зіпсованим вже настроєм присів я до кума на лавочку і потягнувся до кишені за цигаркою, забувши, що я вже давно кинув палити, щоб хоч якось зекономити з пенсії.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слобода сміється, Валерій СЛОБОДА», після закриття браузера.