Читати книгу - "Щоденник однієї зради, Еміліос Солому"

Замовили каву й кир Анестис приніс її на підносі.

— Ви вперше в нас на острові? — спитав він Марію.

— Так!

— Гадаю, вам сподобається. У нас чисте море, спокійна атмосфера; тут можна відпочити. А пан Дукареліс знає цей острів як свої п’ять пальців. Він буде для вас найкращим гідом!

Вона подякувала йому за поради. Так, перед приїздом вона була переконана, що їй сподобається на острові. Вона помітила, що тут люди розкриваються мов бутони квітів, щирі та привітні.

— Так, привітні. Люди тут гарні! — з усмішкою погодився той.

Далі розмова не клеїлася. Кир Анестис ніяково покрутив у руках піднос, а потім повернувся на кухню. Її вразило його лагідне, сповнене довіри обличчя.

— Тут тобі не столиця, не порівнюй цих людей з атенянами, — втрутився й собі Дукареліс. Він витягнув люльку, прочистив її, уставив новий фільтр і набив ароматною сумішшю тютюну Берлі та Вірджинія з виразним відчуттям черешні й нотками ванілі. У кінці він перевірив ще раз щільність вмісту, потім креснув запальничку, підпаливши спершу цигарку дружині, потім — собі. Та заплющила очі й глибоко затяглася. Їй подобався аромат його тютюну, вона справді за ним скучила. Він усміхнувся. Той самий аромат чаївся в його одязі і йшов від його тіла. Вона знала його стільки років...

—Тож ти не дуже зрадів моїй появі? — вона блискавично метнула в нього запитання, намагаючись захопити зненацька.

— Чому ти таке кажеш? Просто все сталося вкрай несподівано?

— Ти побілів мов полотно, лишень побачив мене.

— Не кажи дурниць. Знову ці перебільшення на рівному місці. Я радий, що ти приїхала. Просто це створює додаткові обставини. У нас розкопки в розпалі, маємо встигнути до зазначених в угоді термінів, тож я не зможу багато часу приділяти тобі.

— У цьому річ? Я можу розважити себе сама, буду оглядати околиці, купатися. Я не стану для тебе тягарем.

— Тут нема що оглядати. Ти обійдеш острів за кілька годин. Але тут справді можна відпочити, розвіятися. Просто мій номер в пансіоні затісний для двох.

— Так це ж чудово! — вигукнула грайливо вона й підморгнула з натяком: — Не матимемо приводів лишатися наодинці...

Дукареліс відповів на це вимушеною усмішкою, але в його голові вирували інші думки. І коли опинився у своїй кімнаті, знову відчув напад паніки. Дружина почала розпаковувати речі, а він тим часом шмигнув у ванну кімнату. Він поглянув на своє обличчя в дзеркалі, на ту тінь, що мріяла далеко і в просторі, і в часі, немов увіковічена на старій, вицвілій світлині, з якої струменіла туга й печаль. Плеснув собі водою на обличчя, і раптом побачив, як його погляд тремтить на фоні віковічної незворушності світлини, намагаючись вирватися з миттєвого ув’язнення фотооб’єктивом. Хто на нього дивиться, Дукареліс власною персоною? Так, вирішив він після миттєвого відчуття сумніву. Ось побілені сивиною скроні, ось засмагла шкіра, карі очі. Це він і є! Потроху самовладання поверталося. Він повернувся до кімнати.

Дружина чекала його на розкладачці повністю оголеною. Жінки добре опанували такі витівки. З часу прародительки Єви вони перетворили збивання з пантелику на справжнє мистецтво. Жінкам подобається маніпулювати, а чоловікам ставати об’єктом маніпуляцій. Дукареліс пригадав Каліпсо, яка звабила Одіссея, заманивши в дальню печеру, поодаль від служниць і допитливих очей, на ложе обіймів та цілунків. Ось і ця жона захомутала його своїми хитрощами, поставивши перед вибором, визначеним наперед. Ось домогтися чого вона прагнула, перебуваючи за сотні кілометрів від нього. І Дукарелісу не лишалося нічого, як поступитися... раз-два, раз-два... Що тут скажеш; знаєш, мене неподалік чекає Антигона, мої серце й тіло тепер належать їй?

Після виконання подружніх обов’язків вони лежали спітнілі в обіймах. Усе пройшло не так і кепсько. Лише від копання долоні його загрублі, Марія скаржилася на дряпання. Вона розпалилася, не стримувала свою пристрасть, він просив її не кричати, їх можуть почути, і, зрештою, це нестримне крещендо потонуло в глухому стогоні завершення. Зараз у кімнаті стояла тиша. Вони дивилися в стелю, потім вона перехилилася й ніжно чоломкнула його у вуста. І закурила цигарку. Сказала, що тепер їй точно потрібен відпочинок, стільки часу в дорозі, гарно було б подрімати. Він сів на краєчку ліжка й підпер на мить чоло рукою. Ускочив же він у халепу й тепер не знав, чим усе це обернеться. Він постояв під крижаним душем, щоб прийти до тями, лишив дружині записку на комоді, схопив газети, які вона привезла з Пірея, і метнувся до кав’ярні біля марини для катерів. Забився в неї мов кріт, який пірнає в земні надра від найменшої небезпеки, чи заєць, що ховається у своїй норі, лише зачувши здалеку гарчання лютих хортів.

25

Він прочитав статтю про швидке розповсюдження СНІДу поміж атенськими трансвеститами. Й історію Тодороса Вернардоса, розбійника з гладіолусами, який був знайдений повішеним у своїй камері. Не оминув також і матеріал, який містив припущення та роздуми про ліву терористичну організацію «17 листопада». Журналіст аналізував їхні квітневі та травневі заяви, які стосувалися замаху на вбивство сержанта Роберта Джада, військовослужбовця Об’єднаної військової консультативної групи США в Греції. На певну мить усі думи тяжкії зникли з його голови, навпаки, з’явилося псевдовідчуття, що й він є частиною цього світу, переймається його проблемами та викликами, підхопивши вірус масової культури присмоктуватися до кожної дрібниці в особистих трагедіях і суспільних драмах. Після тривалого проміжку часу Дукареліс знову з головою поринув у злободенність теперішнього. Газети на острів потрапляли вряди-годи, тож він перебував у цілковитій ізоляції. Можна було повірити навіть у те, що за межами цього шматка суші на шість квадратних кілометрів іншого життя на планеті зовсім не існує. Певно, щось таке відчували супутники Одіссея на острові лотофагів. Але нагальних питань вистачало з головою. Він зітхнув; як можна було так заплутати власне життя, що безнадійним видаватиметься будь-яка спроба навести лад?

І якби ж то тільки це! Просто нізвідки — хоп! — перед столиком, де його догризали докори сумління, виринула Антигона. Струн-ко! Вона кинула на нього уїдливий погляд і кивком дала зрозуміти, що кличе на розмову. І пішла в бік марини до суднопідйомників. Він відчув напад паніки, піт градом почав бігти з чола так, наче біля скроні він відчув холодний ствол пістолета. Він рвучко згорнув газету й бігцем кинувся за нею слідом, роззираючись, чи ніхто не запримітить їх разом. Наздогнавши, він підхопив її за