Читати книгу - "Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі"

Досхочу насміявшись, Сетура витер сльози й сказав:

— Отак-то, братці, погані ви люди. Чули, як Топана вказала?

Від усього, що ми побачили цього ранку, настрій і в мене, і в Дати був хоч плач, а Сетурин жарт трошки підбадьорив нас. І справді, подумав я, мало нам свого лиха, то ще через цих людців переживати. А вголос кажу, так наче жартома, як сам Сетура:

— Чого це, любий друже, твоя Топана посеред ночі нас побудила?

— О п’ятій годині в мене побудка,— мовив Сетура,— люди повинні бачити, що порядок є порядок, для всіх однаковий, а інакше кожен захоче валятися на постелі до обіду і справа постраждає. Не так справа, робота непокоїть мене, як люди. Їхнє життя і добро... Довга це історія, Мосе-батоно!.. Вип’ємо лишень за перше євангеліє, від Матвія, ось сулгуні, беріть — чудова закуска до горілки!

Ми випили, і я знов питаю Сетуру:

— А Спиридонові Суланджіа дали сьогодні в потилицю і як паршиве кошеня викинули — що, це теж для його блага?

— А ти думаєш як?! Позбав людину страху, вона одразу ж відчує себе нещасною. Знаєш, що Спиридон Суланджіа сказав? Архип, мовляв, дає нам саме стільки, щоб ми від голоду не поздихали! Багатство і розкіш — ось від чого вся шкода й аморальність. Ну, дам я цьому мугирю Спиридонові більше того, що даю. Він зразу ж скаже — дай іще; не одержить більше — знову лихо: заздритиме й крастиме. Правду кажуть: нагуляв козел жиру, закортіло вовчого м’яса покуштувати. Що ж виходить? Хочеш людині добра — не дай їй обжертися. Чому Спиридон Суланджіа сказав те, що сказав? Вигодував він молочних поросят. Дев’ятеро було. Шестеро забрав я, троє залишив йому. Він їх продав, у сім’ю гроші прийшли — звідси й думки. А якби я забрав восьмеро поросят, залишив йому одно,— і мовчав би сучий син, де б він дівся. Отакі, брате, справи. Тепер тиждень-два Какошка Табагарі не братиме на роботу цього базікала Спиридона, дітки його поскиглять, він і пошкодує, що зайвого наплескав. А іншим — це приклад, не кортітиме ляпати язиком чого не слід, і сам Спиридон радий буде до смерті, коли його знову до діла допустять і заробити дадуть. Те, що сказав Спиридон,— воістину гріх великий. Сам спіткнувся, зазнав збитку — це ще сяк-так. Але ж і іншого тим самим підбив: і ти, мовляв, скажи таке, наклич на себе біду. Ось що головне. Коли я й справді годувальник цих людей, то повинен розуміти: все, що людей може збити з путі істини, від чого народові — саме страждання,— все треба під корінь підтяти, в зародку знищити, а то виросте, силою наллється. Навіщо мені товктися тут, коли вдень і вночі не піклуватися про людей, про те, щоб їм жилося добре?! Прийти в цей світ їсти, пити і не принести людям добра — хіба то життя? Ну, вип’ємо за друге євангеліє, від Марка! Ось осетрина, пригощайтеся, сулгуні добре на закуску, а рибка краще. Скажіть, хіба не так?

І я, і Дата слухали, боячись мовити слово, а Сетура, захопившись, вів далі:

— Отак-то, ласкаві добродії! Коли людина не знає страху, коли їй немає чого боятися,— вона приречена. Та самого страху мало. Треба іще дещо. По-перше, зібраність: у людині має бути все натягнуте, як струна чонгурі. Дай людині волю — вона розслабиться й занепаде духом. О-хо-хо! Тисяча недуг накинуться на тіло й понесуть його в інший світ. Неодмінно понесуть. Забери в людини її клопоти, розслаб волю й дух — і життя її обірветься. Це так, повірте мені. А інакше з якої речі будити їх удосвіта й муштрувати, як солдатів? Візьміть горбату Топану, в іншого хазяїна вона давно віддала б богу душу. Розуміє, що я життя їй продовжую, тому вдячна мені й віддана. «Розумний шукає наставника, а дурному він клопіт»,— так каже часто Какошка Табагарі, і правильно каже. Людина нерозсудлива. Ти — за неї, а вона з дияволом — проти тебе. Так усе й заведено! Хочеш людям добра — сій у їхніх серцях любов. Та хіба нерозумному прищепиш любов? Самим страхом нічого не доб’єшся, ну, а як же? Треба, щоб ім’я твоє людина повторювала щодня, щоб чула, як інші тебе вихваляють, тоді й сама тебе хвалитиме. Задля цього з церкви святого Квіріке і привів я Табагарі. Він мені молитви пише — які віршами, які на музику кладе, а інші — просто так. До ладу в нього виходить — краще не придумаєш. Мої люди тричі на день моляться: уперше — вранці, удруге — під час роботи і втретє — дома, ввечері, як повернуться з роботи. Час від часу молитви треба міняти. Якщо довго повторювати одно й те саме, молитва набридає — і сила її втрачається.— Сетура подивився на нас пильно й поналивав горілки.— Вип’ємо за третє євангеліє, від Луки! І я скажу вам найголовніше. Чому не берете оливок? Не любите? Даремно. Дуже приємне відчуття від них у роті.

Сетура був у настрої. І коли вже запитувати, навіщо він ім’я своє поміняв, то зараз:

— Якщо вас звати Абель, то чому ви називаєтесь Архипом?

— Чому? А знаєте, що означає Абель? — спитав господар.— Абель по-грецькому означає... а дай мені оту книжку... так... ось. Ага, є!.. Людину, що багато клопочеться, змучена клопотами, ось що означає Абель. Виходить, марноту, суєту, ману. Батьки мої темні люди були. Не знали цього. Тепер подивимося «Архип». Архип! Слухайте: стаєнний, вожак табуна — ось що означає Архип.

— А твої люди знають, що ти себе називаєш вожаком табуна?

— Знають, а ти як думав? Скажи їм, що вони не коні, а люди, знаєш, що відкажуть? — Сетура помовчав якусь хвильку й провадив далі: — Людині не можна казати, що вона людина, інакше вона тобі мовить: «Раз я така сама, як ти, злазь із свого місця». А злізеш, то в прірву її штовхнеш. Людині треба втовкмачувати, що вона коняка, осел, ішак. Вона цьому легко вірить, бо сама знає, що це правда. Вірить і щаслива. Живе чесно. Ось так. Правда, казати їй про це прямо не можна. Треба знайти особливі слова...— Архип замовк і вп’явся очима в двері.— Будь ти неладна, Топано, гидото нікчемна, присмокталася до дверей, як п’явка. Ану відійди!

Увійшла Топана й віддала Сетурі честь.

— Ну що? Жодного слова