Читати книгу - "Закохай мене в себе , Вікторія Вецька"

Максим

Всю ніч я не зміг стулити очей, і все думав як зробити все так, щоб Тетяна Миколаївна пробачила мене, і я з Мирою зміг нормально спілкуватися. Вчора я побачив деякі цукерки, які лежали на тарілці, тож зранку я вже встиг замовити букет з цими цукерками.

А ще я не говорив та я дуже гарно малюю. Правда таке моє заняття дуже дратувало батька, він не любив те чим я обожнював займатися, і постійно старався відати мене, на бокс, чи карате. Якщо ця справа не лежить до твоєї душі, то не бачу сенсу її розпочинати! Тому я прогулював заняття на, які мене записував батько, адже мені вони не приносили задоволення. В очах рідного батька, я завжди був тюхтієм і слабаком. Але, що я міг зробити якщо мені не подобаються різні єдиноборства. Він не бачив в мені людини, з власними потребами, бажаннями, цілями. Для нього, я мав стати його копією, і піти по його стопах, я ж вибрав власну дорогу, і коли про неї дізнається батько, тоді його слова набудуть справжнього сенсу.

Сьогодні я вирішив почати малювати портрет Мирослави. Хоча я вже малював її портрет, але це був маленький, а тут я намалюю, щось велике та красиве. Але на це піде велика кількість часу, а в мене зараз стільки часу немає. Та й я не настільки вправний художник, щоб малювати картини за день або ж за декілька годин, тому я запрошу Миросю на концерт її улюбленої групи. Добре, що вона дала мені ту папку, тепер я буду знати всі її вподобання. Зараз замовлю квитки, а ще орендую нам столик у ресторані, щоб після концерту було куди нам піти.

Близько обіду, я підійшов до кіоску, який був відкритим, але людей там чомусь мало крутилося. Побачивши Мирославу, яка була геть без настрою, волосся зчіпленене в пучок, біла футболка поверх, якої чорний фартух без малюнків, та сині джинси, які підкреслювали всю красу її ніжок, а білі кросівки були лише доповнювальним елементом до всієї краси. 

— Привіт Мирославко! Мені кави будь ласка, – лагідно промовив я, і глянув на Миросю.

— Привіт! – ледь вичавила, вона з себе привітання.

— Ти коли йдеш додому? Я хотів би ще раз вибачитися перед твоєю мамою.

—   Хочеш вибачитися! Добре, ходімо прямо зараз, а то тут робити однаково нічого. Думаю продати кіоск, і змінити роботу, але не зараз трішки пізніше, – вимовила Мирося, і зняла з себе фартуха, та почала збирати в контейнери тістечка.

— Я тобі допоможу! Ти ж не проти?! – кинув, свій веселий погляд на Мирославу.

— Не проти! 

Я дуже обережно складав тістечка до контейнеру, як тут обертаючись Мирослава заліпила мені одним тістечком в обличчя.

— Доволі смачно! Хоча я не поціновувач солодкого! – мовив посміхаючись я, злизуючи крем з своїх губ.

— Вибач, я замастила твою білу футболку! – вигукнула Мирося, і взялася витерати її вологими серветками.

Я спостерігав за чим, і це було доволі мило. А потім наші погляди зустрілися. Мирослава швидко відвернулася, та почала складати тістечка до рюкзака. Яка ж вона мила в такі моменти! Хочеться так міцно-міцно обійняти її, і нікуди не відпускати. Витерши своє обличчя серветками, та зібравши всі солодощі, Мирослава почала закривати кіоск, я звичайно не стояв осторонь, та допомагав їй з металевими ролетами.

Коли ми закрили кіоск, Мирослава сіла до мого салону авто, я дістав з бардачка книгу, і показав її Миросі.

— Скажи твоя мама читає такі книжки? А якщо ж ні, розкажи, що вона полюбляє, – мовив я, дивлячись на неї.

— Ти правильну книгу вибрав! Мама якраз таку хотіла придбати, – посміхаючись, мовила вона.

Я був щасливим, що хоч з вибором книги не прогадав. Далі потрібно було заїхати додому по букет, і можна їхати вибачатися. Приїхавши до мого під'їзду Мирослава чекала мене в машині, а я швидко попрямував за букетом. Через декілька хвилин я вже ніс його на своїй руці. Захоплення Миросі було не важко помітити. Якщо букет так сподобався їй, то й мама теж повинна уподобати його.

Надіюсь Тетяна Миколаївна мене пробачить. Старатимусь це зробити, бо інакше мені ніколи не добитися прихильності Мирослави. А мені б дуже хотілося її мати. Адже без цього, всі мої старання будуть марними. А я хочу досягти того, до чого зараз прагну. 

Мирослава

Всю дорогу, як завжди Максим дивився на дорогу та мовчав. А я споглядала на нього і думала: Чому такий красивий хлопець, і досі без дівчини. Невже він настільки сильно закохався в мене, що мріє мене закохати в себе. Але я не ослаблю оборону, і не дозволю моєму серцю знову безжалісно закохатися.

Приїхавши додому, я вийшла з авто, і попрямувала до під’їзду. Поки Максим зі своїм здоровим букет десь плентався позаду.

— Ти пам’ятаєш завтра концерт твоєї улюбленої групи, – вимовив Максим, дивлячись на мене.

— І що ти хочеш, чим сказати?! – глянула я, і запитально підняла брову.

— Ти завтра йдеш зі мною на концерт, а після концерту ресторан, – посміхаючись мовив Максим.

— Це що побачення! – вигукнула, і незадоволено глянула я.

— Ні! Ми ж друзі! – вимовив голосно він, і ми разом піднялися до квартири.

В душі я хотіла стрибати від щастя, адже моя улюблена група в наше місто приїжджає лише раз в рік. І цього року я не могла пропустити цей концерт. Ось тільки Максим знає, що співає ця група адже це зовсім не попса. Не знаю чи полюбляє він таке, але чомусь впевнена йому сподобається. Обожнюю навіть сама інколи читати реп, але говорять, що класика і поп, в мене виходить набагато краще та красивіше.