Читати книгу - "Наречена в чужому ліжку, Нонна Задніпряна"

– У вас є два брати? – Запитав Андрій.

– Так. – Міла подивилася в його темні очі, задоволена тим, що він дозволив їй змінити тему розмови. Він справді має намір «поговорити», і це викликало в неї ще більший страх, ніж його секрети. – А у вас є тільки Діна... – Вона сподівалася, що він зрозуміє натяк і не відчує себе зобов'язаним розповідати їй усе.

Андрій відпив вина, потім подивився на море.

Може, він розмірковує, як уникнути її розпитувань та приховати своє минуле?

– Він був молодший за мене на п’ять років. Освічений, талановитий, із залізною волею…– Андрій провів рукою по волоссю. – Він обожнював плавання, ходив у басейн… Одного разу, це було взимку… він пішов у басейн. – Андрій насилу впорався з хвилюванням. – Хтось... побачив, що у нього не все гаразд, витяг з води... але було вже надто пізно. Перенавантаження… Він завжди ставив собі понаднормові задачі, вважав, що він суперлюдина, але…

– Співчуваю вам. – Як це важко – втратити близьку людину. Міла накрила його руку своєю. Вона не знала, як ще висловити своє співчуття.

– Мені здається, що Діна намагається бути схожою на нього, щоб замінити його мені.  Вона росла із двома хлопцями, які весь час копирсалися у якийсь техніці – нам з братом було байдуже, мотоцикл або компьютер – головне зрозуміти як воно працює... Тому вона теж вирішила мати технічну, “чоловічу спеціальність”. І от тепер вона в моїй чоловічій команді, і це, мабуть, добре. Але насправді для мене важлива лише одна річ – щоб вона завжди була у безпеці. Розумієте? – Його голос надломився, і він знову відвів очі.

Міла завмерла. У неї виникло бажання обійняти його і сказати, що він чудово справляється – з його сестрою все гаразд, але Міла наче скам'яніла. Вона йому чужа. Вона просто провела з ним ніч і все, більш нічого.

Від такої думки на серці Міли потеплішало. Зараз перед нею справжній Андрій Коган, і, бачить Бог, він чудовий.

– Що б там не було, – він кашлянув і накрив її руку своїй, – я просто хотів, щоб ви знали, що мене турбує, і чим я, так би мовити, дихаю.

Від його дотику тремтіння пробігло її тілом.

– А чого ви чекаєте від майбутнього? – Вона прикусила язика. Вона не нав'язується йому. У неї своє життя – дуже організоване та ретельно сплановане. Міла забрала свою руку.

Андрій свердлив її поглядом.

– Ви не повинні виходити за нього заміж, – несподівано сказав він.

Міла здригнулася.

– Що???

– Звідки ви знаєте, що Ростислав саме той, хто вам потрібен? – Його голос став більш глухим, а тон став різкішим – у ньому відчувся виклик.

Міла зробила ковток вина. Вона має зосередитися. На Ростиславі. На Ростиславі – її непохитній скелі, на Ростиславі – організованому та діловому, Ростиславі – бездоганному та безвідмовному.

– Якби ви знали його, то, напевно, зрозуміли б, що він ідеально підходить мені. Він м'який, розумний, вихований... – Вона підвела очі на Андрія. – Він поважає мою роботу, мої цілі. Ми маємо однакові смаки. Нам подобаються одні й ті самі місця. І в нас цілком схожі політичні погляди.

– Боже мій! Яка нудота! Ви впевнені, що все це так важливо?!

– Наші стосунки зовсім не нудні! І Ростислав не нудний. – Вона почервоніла. – І взагалі, хто ви такий, щоб критикувати його? Ви переспали з п'яною жінкою, навіть не знаючи, як її звуть!

– Згоден. – Андрій вийняв салат та м'ясні закуски з кошика і розклав їх по тарілках. – Але, як другу, мушу вам зізнатися, що ваші слова звучать так, наче ви вибрали собі зручний, недорогий предмет меблювання або домашнього улюбленця.

– Ви помиляєтесь. Я дуже... – Міла опустила очі. Потім підняла їх і зустрілася з ним поглядом, – захоплююсь ним.

– Ось воно що…

У його тоні вона почула глузування. Можливо, вона просто не може сказати: «Я люблю його»? Після розлучення батьків вона не може змусити себе вимовити ці слова.

– Мабуть, ви вважаєте себе дуже розумним, – вона поставила келих.

– Так. Звісно ж. У мене навіть є диплом. Як доказ. – Його темні очі нахабно поблискували.

– І все? – пирхнула Міла.

– Ні! Є ще науковий ступінь, – піддражнив її Андрій. На губах його грала посмішка.

– Але докторського ступеню немає? – Міла засміялася, вдихаючи свіжий запах його одеколону, що п'янко поєднувався з чудовим, суто чоловічим запахом його тіла.

– Ні, докторського поки нема, – його губи здригнулися. – А що є у вас, Міла? 

Її коливання тривало не більше секунди.

Вона покаже, чорт забирай, що в неї є!!!

Губи Міли припали до його губ. Як вона й уявляла, вони виявилися ніжними. І м'якими. На якусь мить Андрій скам'янів, потім його губи ожили, і тіло Міли здригнулося.

Поцілунок Андрія був ласкавий, наполегливий і п'янкий. Усі почуття Міли зосередилися на солодкому дослідженні його рота. Кожен нерв у її тілі тремтів. Буря емоцій, пробуджених його поцілунком, захлиснула її.

Від солодких відчуттів усе її єство вібрувало, наче струна.

Її руки прагнули пізнати всі таємниці його досконалого тіла, відчути кінчиками пальців міцні м'язи, провести рукою по сильній спині і, нарешті, пробудити ту силу, яка, подібно до пружини, таїлася в ньому, старанно прихована.

Міла відчувала жар, що випромінювало тіло Андрія, м'який дотик його руки, що відводить волосся з її обличчя. Він ніжно провів пальцем по її щоці та підборіддю.

Андрій відсторонився. Губи Міли горіли.

– Чому ви мене поцілували? – пробурмотів він, уважно глянувши в її очі. – Я, звичайно ж, не заперечую, але мені просто хотілося б знати…

Міла прийшла до тями. Всередині щось перевернулося.

– Я? Я вас не цілувала! Це зробили ви!

Андрій заперечуючи помотав головою, і подивився на губи Міли з таким виглядом, ніби він не проти повторити поцілунок.

Міла провела язиком по губах.

– Я зробила? – Вона торкнулася своїх грудей, починаючи усвідомлювати реальність того, що сталося.