Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

Попри розуміння, що я знаходився у віртуальному світі, щось таки наштовхувало на зовсім інші думки. З кожним моїм кроком від сфери відходило силове поле, і чим ближче я наближався, тим виразнішим воно було. Я протягнув руку до неї, аби торкнутись, хоча не зовсім розумів цього бажання. Імпульси, що надходили від сфери, поволі огортали мою руку, а згодом і мене, коли я подався вперед. З такої відстані розгледів у її центрі темне ядро, яке так само пульсувало, поглинаючи в себе частини  сфери. Втім, сама вона ніби живилась саме цією чорною дірою…

Так! Це саме вона! Мініатюрна модель, хоча бачене тепер здавалося нелогічним. Чорна діра мала б поглинати все на своєму шляху, а ця вбирала сферу, але живлячи її ж…

— Це нісенітниця… — прошепотів я, але руки не забирав, дозволяючи ледь помітним розрядам пробиратися крізь мою шкіру з незрозумілими відчуттями. 

На Емікса глянув лише на мить, бо боявся пропустити щось надважливе. Через кілька хвилин, якщо я правильно орієнтувався у часі, а це тепер було під великим питанням, сфера почала змінювати колір на більш насичений. Складалося враження, що в ці миті тривало щось на кшталт завантаження… Але ще б знати — чого саме…

— Коли почнеться івент, — почув я голос Емікса збоку, але очей не відводив від нашого єднання зі сферою, — ти знову опинишся тут, але тоді мене не буде з тобою і доти ти мусиш опанувати всі навички виживання. Окрім тебе сюди можуть дійти й інші учасники, хто вистоїть усі хвилі. Зловмисники теж братимуть участь, але до сфери дістанеться лише один з вас… — Емікс обійшов це загадкове утворення і став перед нами, щоб  я міг бачити його. — Жодному не можна довіряти, Мисливцю. Тебе хотітимуть вибити із гри, але ти не повинен цього допустити, тому слідкуй за показниками. Перед початком поставиш автоматичне відновлення на максимальну позначку і не думай про резерв, я про нього подбав. 

— Але хіба це буде чесно?

— Ні. Але інакше ти не дійдеш. На кону все, Мисливцю. Те, що ти на разі не розумієш — збагнеш лише після. А поки що роби те, що тобі буде сказано. Все, що відчуватимеш незрозуміле після взаємодії, бери до уваги та не ігноруй.

Я подивився на сферу, силове поле якої вже повністю оповило мене. Часточки, що постійно рухалися від неї, здавалося всотувалися моїм костюмом. Або ж самим аватаром. Її сяйво вже доходило до жовтого, яке все більше насичувалося кольорами. Очікував, що, дійшовши до червоного, наше знайомство на тому буде завершено. Але коли вона все ж стала схожою на кров, було трохи лячно, бо обриси Емікса у цьому світлі здавалися досить моторошними. Але згодом у дірі почало жевріти світло, ніби зародження нової зірки, яке ставало дедалі яскравіше. Однак відсторонитися від сфери я не міг, настільки потужно мене тримало біля неї. Спостерігати за сяйвом було важко, бо здавалось ніби це світло сліпило мене насправді. А я відчував, що в реальності теж не міг поворухнутися, не розуміючи, що відбувалось насправді по ту сторону Етеріалу. І вже через кільки миттєвостей, воно вибухнуло ідеальним білим світлом, від чого мої повіки автоматично заплющились. 

— Вітаю, Мисливцю, — пролунав невідомий чистий голос ніби в моїй голові, але по задоволеному виразу обличчя Емікса, він теж його чув. — Радий затвердити твою особу, як ту, що витримала перше випробування. 

— Ем… Дякую, — відповів я розгублено, смикнувши рукою, аби перевірити, чи можна її вже дістати, але все було так само. — Але хотілося б більше знати про…

— На все свій час, — відповів коротко голос, після чого сфера відпустила мою руку.

Емікс намагався втримати задоволену посмішку, а я поглянув на своє наруччя, на якому висвітилися нові рівні аватара, а на іншому екрані кількість здобутих ефірів. Мало не роззявивши рота, я поглянув на провідника.

— Я за все життя стільки не назбирував… Ти… Ви… читери.

— Не зовсім, Мисливцю, але на сьогодні твоя справа зроблена. Відпочинь. Згодом продовжимо.

— Але ж…

— Згодом.

І знову просто безцеремонно викинув із мережі. Втім, так я зміг побачити, що на моїй лівій руці наруччя стало інакшим, чомусь хотілося назвати його досконалим, але ще не зовсім усвідомлював ступінь досконалості в Етеріалі, а тут тим паче. Знав лише, що раніше я захоплювався батьковим, а це в рази перевершувало його. Зовсім трохи відрізнялося від самого костюму, але здавалося, що воно було покрито амальгамою. Доки я не торкався його, воно було схожим на звичайне біомімічне наруччя, а варто було лише торкнутися, як на ньому починали висвічуватися всі необхідні показники. Заразом і костюм набув дивних переливів, подекуди з такими ж проділками, як в Емікса, які постійно мерехтіли, як розряди енергії. Але дивувало не це, а та мить, коли я захотів його зняти… Бо він не знімався.

— У що ти мене втягнув, поганцю? — обурювався я, дивлячись на порожній екран. — Я знаю, що ти чуєш мене, Еміксе! А якщо я захочу по нужді — ти це теж врахував?

А цей момент непокоїв мене не менше.

«Так, все враховано, Мисливцю. Відпочивай.»

Насупившись, поглянув на годинник: 4:07. Ок, цей аргумент спрацював. Хоча час спливав, а я навіть оком не змигнув, щоб заснути, а дивитися в стелю було вже нестерпно. Бо подумки я намагався зрозуміти Емікса, кому належав той голос і чому тепер костюм не знімався? Мить… Друга… Згодом, мабуть, і нова година промайнула, а я, все ще немов робот, втуплено шукав на стелі відповідей. Враховуючи сказане Еміксом раніше — такий був задум, але чому ж раніше я міг скинути його? Що змінилось? Я напевне щось упускав або ж дійсно потребував відпочинку, але сон навіть не натякав на таку можливість. Але вже згодом я сів на ліжку, поглянувши на емблему Етеріалу, яка крутилася на екрані.