Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

Невже все так закінчиться. У душі поселяється розуміння, що жити мені залишилося недовго. Опікун награється і кине бажану здобич напризволяще. Отримає, що хотів: еротичну фантазію в ліжко, контроль над Джерелом, багаті землі, транспортну компанію… І все…

Кайма вуалі все вище і вище, тканина вже відкриває мої покусані у розпач губи. Гаряче дихання опікуна віддає вином і чимось нудотно-солодким.

Двері каплиці з моторошним скрипом відчиняються. Огидний скрегіт звук ножем проходить по і так напруженим нервам.

У білому, залитому яскравим денним світлом, отворі темніє величезна чоловіча постать. Сліпуче світло заважає розглянути того, хто увійшов. Але від незнайомця віє такою міццю та силою, що чути й за версту.

― Зупиніть обряд! Негайно! ― Розноситься по святій обителі.

Голос незваного гостя подібний до грому. Впевнена, саме таким голосом має розмовляти Тор, бог грози.

Моя вуаль знову падає вниз, приховуючи обличчя. Каор різко розвертається.

― Дозвольте поцікавитися, з якої причини? ― роздратовано вимовляє, знущально вигнувши брову.

Його рука лягає мені на талію, притягуючи до чоловічого тіла, впечатуючи в нього.

Надія, що спалахнула, гасне, мов промені західного сонця. Моє хвилювання видають лише пальці, що стиснули поділ ненависної вінчальної сукні.

― Леді Касія заручена. І ніяк не може вийти заміж за вас, ― гість вміло копіює знущальний тон й упевнено заявляє: ― Леді Касія моя наречена! ― крокує усередину храму, і моє серце від страху каменем ухає вниз.

У вухах починає шуміти. Мов морський прибій накочується на піщаний берег.

Рука на талії стискається сильніше. Десь під ребрами ниє та пульсує біль.

Незнайомець робить крок уперед. І мені мимоволі хочеться відступити. Але сталева хватка Каора та оніця повністю контролюють тіло.

Слідом за чоловіком у храм ввалюється кілька стражників у легких шкіряних обладунках та плащах, явно не кольорів південних земель. Серед них я бачу парочку наших, але тих, кого ще пам'ятаю з варти батька Касії, а не нових, привезених опікуном.

― Проводіть лорда Каора, ― наказує новий "наречений".

Каор ще намагається щось довести, гнівно мовить, розмахуючи руками, нарешті відпустивши мене на волю, тицяє під ніс увійшовшому договір про опікунство, який тремтячою рукою простяг йому жрець. Але незнайомець у відповідь демонструє також якийсь документ.

Каор у безсилій злості скрипить зубами. Жрець уважно вивчає новий сувій.

Шум у голові стає гучнішим. Сила, яка мене утримує на ногах, потроху розсіюється. Коліна починають тремтіти й підкошуватися, а свідомість заволікує густим туманом.

― Розпочинайте обряд, ― різко каже незнайомець, стаючи на місце Каора.

Самого ж опікуна м'яко, але наполегливо виводить варта. Він кидає злісний погляд на нашу пару й обурено висмикує свою руку із захоплення одного зі стражників. А я лише кліпаю очима.

― Назвіть ваше ім'я, шановний сер? ― скрегоче жрець, знову похмуро відкриваючи величезний талмуд, в якому написані шлюбні клятви.

― Сівард Кіндлоу, ― кидає чоловік.

Усередині щось обривається. Обережно дивлюся на нового нареченого і нервово ковтаю. Зовсім він не старець. Ні каплі. Трохи молодший за самого Каора. Величезний. Похмурий. Волосся виголено на скронях, а на потилиці зібране у хвіст. Тіло вкрите дивними татуюваннями, які нагадують скандинавські руни та якісь обереги. У сірих очах завмер крижаний холод.

Цей холод, наче слизька каракатиця, охоплює своїми щупальцями моє серце. Я хочу чинити опір, сказати “ні” черговому нареченому. Але можу лише байдуже дивитися на сюрреалістичну картину, що розгортається навколо мене, і відчайдушно сподіватися, що лорд Торнед знав, кому віддає за дружину свою улюблену доньку.

Жрець знову озвучує шлюбні клятви, чаклун впевнено повторює за ним, нам пропонують скріпити шлюб поцілунком.

Сівард повертається до мене, а я стою. Стою і не можу поворухнутися. Сказати нічого не можу. З останніх сил тримаюся, щоби не впасти.

― Леді Касія, ― тихо каже мій майже чоловік. ― Касі!

Я тільки уривчасто дихаю.

― Що ви з нею зробили? ― гарчить Сівард, гнівно зиркаючи на жерця. ― Будьте певні, король обов'язково про це дізнається. Такі речі переслідуються законом!

― Я-я-я-я… Я не знаю. ― тремтить жрець. ― Мені про це нічого не відомо.

Наречений м'яко повертає моє безвільне тіло. Відкидає вуаль, як раніше робив Каор, і, обхопивши пальцями підборіддя, змушує подивитися в очі.

― Не бійся, ― тихо каже, похмуро розглядаючи мої покусані губи. ― Скоро все скінчиться.

І цілує. Тверді терпкі вуста зустрічаються з моїми. Дрібні ранки трохи саднять і поколюють. Але водночас усередині прокидається дивне почуття. Я напевно вже його відчувала. Колись давно. З колишнім нареченим. Але ж не з незнайомцем!

Тіло вісімнадцятирічної Касії реагує, як і належить переповненому гормонами підлітку. У цей момент свідомість, ослаблена дією оніці та магією Каора, повністю залишає мене, не впоравшись із подібним сплеском.

Цього разу досить-таки швидко приходжу до тями. Буквально одразу.

Знайома стеля, обстановка і Тента, що причаїлася біля ліжка, підказують, що я знову у своїй кімнаті.

― Принеси води, ― наказує невиразно знайомий голос.

Обережно повертаю голову і бачу чаклуна, який перебирає якісь пляшечки на столі біля вікна.

Двері, тихо рипнувши, випускають Тенту, а чоловік підходить до мене. Він простягає руки, зосереджено водить наді мною долонями. Мені навіть здається, що я бачу неясне свічення, що оточує їх. У душі поселяється легке занепокоєння, хоч починаю себе почувати значно краще.

― Що ви робите? ― Злякано хриплю, спершу навіть не усвідомивши, що тіло знову мені підкоряється.

― Усуваю залишки магічного впливу, ― відповідає чоловік, навіть не спромігшись поглянути на мене.

Повертається служниця із глечиком свіжої води, поспішно наливає прозору рідину в склянку і простягає Сіварду.