Читати книгу - "Від любові до ненависті, Крістіна Жиглата"

Тільки після того, як Макс роздер мої губи до почервоніння, і ми знову дійшли до грані, чоловік зміг змусити себе відсторонитися від мене. Я бачила, що він мене хотів… Відчувала це… Та й, і сама була на взводі! Тільки ось, втратити цноту в машині - не найкращий варіант.

- Давай уже поїдемо, - запропонувала хрипким голосом, коли зрозуміла, що натиск чоловіка збільшується. - Тут багато машин та людей…

Чоловік усувається від мене важко дихаючи, і дивиться так, ніби з'їсти хоче… Ніби сумнівається… Не може взяти над собою контроль.

Я теж розпалена, збуджена, на взводі… Мені здавалося, що кожен мій нерв розжарений до межі. Внизу живота відчувався свинцевий тягар, між ніг намокло і пульсувало... А кров у венах, ніби на лаву перетворилася... Було жарко, душно. Мене всю трусило. І серце билося в грудях наче шалене.

Через кілька секунд наших переглядок, Макс все ж таки бере себе в руки і відхиляється від мене. Він заводить двигун, різко зривається з місця і мчить у потрібному напрямку зі швидкість сто п'ятдесят кілометрів на годину. Він порушує, підрізає, ігнорує пішоходів та сигнали світлофорів… Він просто мчить, ніби ненормальний, вправно лавіруючи між машинами, щоб швидше дістатися мети.

Через п'ятнадцять хвилин, ми вже за містом, в'їжджаємо в котеджне селище, де були ідеальні дороги, доглянуті вулички та найшикарніші будинки у світі.

Будинок Макса був величезним, двоповерховим, збудованим у сучасному стилі. У ньому були великі панорамні вікна, чотири підземні гаражі, велика тераса, басейн, чудовий сад і великий шикарний двір, освітлений величезними вуличними ліхтарями.

Ярий під'їжджає до воріт, які тут же роз'їжджаються перед ним і він в'їжджає у двір, паркуючи машину біля парадного входу. Далі її забирає якийсь чоловік у чорному костюмі, який зустрічає нас біля входу, коротко доповівши обстановку.

- Все готове, Максиме Сергійовичу, - шанобливо кинув він, перш ніж забрати машину.

Ярий лише кивнув йому, а потім узяв мене за руку, і повів у будинок.

Я розглядала обстановку всередині з відкритим ротом… Наскільки все було шикарно та красиво. Одного разу мені доводилося бачити по телевізору королівську резиденцію… Так от, тут було майже так само: стильно, дорого та чарівно. Тільки в чоловічому стилі, по-сучасному.

- Подобається? - Поцікавився Макс, помітивши з яким інтересом, я розглядаю будинок, поки він вів мене через хол і вітальню в простору їдальню.

- Вражаюче…

- А мені не подобається. Хочу тут все змінити, – раптом каже, проводжаючи мене до величезного вже накритого столу для двох.

- А казав, планував ресторан…, - нагадала я з усмішкою, чудово розуміючи, що такий стіл за півгодини не приготуєш.

- Просто мої люди професіонали, швидко виконують накази.

- Це не реально... Накрити такий стіл за сорок хвилин, - не повірила я йому.

– Все реально, маленька. Тим більше такі дрібниці, – кидає, відставляючи мені стілець і допомагаючи сісти. - Знаєш, ще п'ятнадцять хвилин тому, я хотів привести тебе до себе і відразу затягнути в спальню, але перш ніж я порву на тобі цю сукню і спідню білизну, хочу, щоб ти насолодилася вечерею, - раптом каже, змушуючи мене почервоніти і одночасно затремтіти всім тілом. Його погляд – це щось… У душу заглядає. До кісток... До тремтіння в тілі!

- Гм…, - не гублюся, приймаю правила гри. – Білизну рвати не доведеться… Бо її на мені немає. Тільки панчохи та підв'язки, - відповідаю хрипко, у тон йому, помічаючи як погляд чоловіка стає темнішим ще на один тон. Це вже була темрява... Безодня... У яку мене поступово утягувало.

- Граєш з вогнем, солодка... Залишишся без вечері, - попереджає.

- Зізнаюся, я така схвильована і збуджена... Що вечеря мене якось зовсім не хвилює...

Макс утробно гарчить, підводячись зі стільця, і одразу наближається до мене. Після чого бере мене за руку, тягне на себе, примушуючи жорстоко упечататись у його тіло своїм.

- Збуджена, значить ..., - хрипить мені в рот і цілує. - Не змушуватиму даму чекати ...

- Схвильована і збуджена, Максе, - нагадую. - Я знаю чого ти хочеш і я цього хочу... Але це мій перший раз, - зізнаюся в тому, що він уже одного разу питав у мене.

- Я буду ніжним... Ніжним і обережним, - обіцяє, пробираючись долонею у виріз моєї сукні на нозі і торкаючись пальцями до внутрішньої сторони стегна. Я мимоволі сильніше розводжу ноги, відчуваючи гостру потребу отримати більше. Адже ці його дражливі дотики та постійне відтягування часу зробили свою справу. Я вже була на межі... Ще до того, як почалася найважливіша подія.

- Максиме…, - простогнала. Попросила.

- Так, солодка ... Чого ти хочеш? - Запитав цей гад.

- Ти знаєш…

- Не знаю. Скажи мені, люба…

- Я хочу тебе, Максиме, - зізнаюся. – Хочу більше, ніж поцілунки та твої ласки…

На губах чоловіка з'являється легка усмішка. Він схиляється до мого обличчя, проводить губами по вилиці, до вуха і хрипко шепоче: