Читати книгу - "Няня для дочки чемпіона, Тая Смоленська"

Я не рухаюсь. Завмерла в його руках, тому що ці його дотики п'янять. Руслан же дихає голосно і важко, втягуючи через ніс повітря поряд з моєю шиєю. Коли його долоні починають проникати під майку, я все ж знаходжу в собі сили і рішучість відштовхнути його. 
 
Різко скидаю з себе його руки і піднімаюся з дивану. 

- Рада що ти в порядку. На добраніч. 
 
І поки Руслан не встиг відреагувати, поспішаю ховаюся в своїй кімнаті. Я вся тремчу. Зовсім не очікувала такої реакції на цього чоловіка. Відкриваю вікно, потім підходжу до ліжка, де солодко спить малятко. Відкидаю край ковдри і влаштовуюся на іншому кінці ліжка. Я все ще боюся уві сні випадково перевернутися і зачепити її. Тому будую щось на зразок заборчика навколо Кіри із ковдри і подушок. 
 
Клацаю вимикачем у і світло гасне. Кімната занурюється в темряву. 
 
Я прислухаюся до кожного шзвуку в номері. Але чутне тільки гомін з вулиці. 
 
Заснути звичайно ж не виходить. Кручуся з  боку на бік, а думки всі лише про Руслана. Він, швидше за все, вже заснув. Від нього добряче  так смерділо алкоголем . 
 
Я хвилююся за нього, а не варто. Він дорослий хлопчик і сам розбереться зі своїми проблемами. Зрештою лід в морозилці він здатний відшукати. А якщо брова зашита, значить його гарненько оглянули на наявність інших пошкоджень. 
 
Я здригаюся і завмираю, коли чую як відчиняються двері в кімнату. Вся стискаюся, навіть не дихаю. Темний силует прослизнув всередину. Невпевнено йде в мою сторону. 
 
Я прикриваю повіки, прикидаючись сплячою, немов він міг би розгледіти в темряві моє обличчя.Страху перед ним немає, тут дитина, навряд чи він мені щось зробить, але все одно напружуюся, вслухаючись в кроки Руслана. 
 
Він зупиняється поруч зі мною. Його погляд в темряві буквально пропалює мене. Відкриваю очі, вдивляючись в потужну фігуру, що нависла наді мною. В горлі пересохло. 
 
- Посунься, - тихо каже він. - Щось погансько так. 
 
- У тебе є своя спальня, - шепочу у відповідь. Уже не бачу сенсу прикидатися сплячою. 
 
- Там дуже тихо. І холодно. 

- На дворі серпень місяць, кондиціонери не припиняють роботу. 
 
- Так ти посунишся? 
 
Задзвеніла пряжка, Алмазов зняв штани, залишаючись в одних боксерах. Застогнав, схопившись за бік. Тихо виругнувся і сів на край ліжка. 
 
- Дитину разбудишь, - підводжусь в ліжку, притримуючи ковдру на грудях. 
 
- Я до речі, здобув перемогу. Це якщо тобі цікаво. 
 
- Мені дуже цікаво. Особливо мені цікаве питання якого біса ти робиш, - злюся я. 
 
Від однієї думки про те, що ми будемо спати разом всередині все тремтить. 
 
Руслан хапається за край ковдри, я вириваю його у нього з рук.

- Ти така жадібна, - хрипко сміється він. 
 
- Хочеш спати тут - тоді дуй в крісло. 
 
- Ні, я тут, поруч зі своїми дівчатками, - п'яно каже він і лягає поверх ковдри, так і не зумівши віддерти її від мене. 
 
Я все ж відсуваюся. Обережно, щоб Кіру не потурбувати. Ми легко поміщаємося тут втрьох, ліжко в номері воістину королівських розмірів. 
 
Дихаємо голосно. Мовчимо. 
 
- Хочеш якийсь подарунок? Я сьогодні зірвав куш, - повідомляє він. 
 
- Додому хочу. Це буде найкращим подарунком, - невдоволено бурчу я. 
 
- Мій менеджер повинен був купити тобі квитки. Здається, на двадцять дев'яте серпня. Встигнеш же до навчання? 
 
- Угу. 
 
- А я, схоже, тут залишуся. Потрібно документи на дитину оформити, з поліцією поспілкуватися, рідних Софі знайти. Голова від усього цього починає боліти, варто подумати скільки проблем все це створить. 
 
- Це ти перемогу свою так відсвяткував? 
 
Руслан заворушився, повернувся на бік, піднявшись на лікті. 
 
- Ага. Так що з подарунком? Сережки? Дизайнерську сумочку? 
 
- Нічого мені не потрібно, сказала ж. Тим більше від тебе. 
 
- Важко з тобою, - зітхнув він і знову перекинувся на спину. - Як Кірюха? Не вередувала? 
 
- Ні. 
 
- Це добре. Не уявляю що буду робити, коли з нею удвох залишимося. Не хочеш затриматися? 
 
Я відкриваю рот щоб сказати, що хвилини рахую до того моменту, коли зійду на трап літака і повернуся додому, але завмираю, так нічого і не сказавши. Тому що прив'язалася до Кіри і розумію, що буду сумувати за нею. Навіть за цим номером. 
 
- У мене навчання, Руслане. До того ж, Кірі потрібна професійна няня, а не я. 
 
- Ти не гірше професійної няні.
 
- І багато нянь за своє життя ти бачив? 
 
Руслан гмикає. 
 
- Ти завжди така виразка? 

- Це я то виразка? - обурено шиплю я, повернувшись до нього обличчям. 
 
- Справжнісінька. 
 
- Дякую за комплімент. 
 
Руслан теж повертається на бік і ми виявляємося віч-на-віч. 
 
- Я ще навіть не починав  говорити компліменти, - його проникливий шепіт проникає в кожну частинку мого тіла, викликаючи вібрацію. 
 
- Від тебе смердить. 
 
- А ось ти скупа на компліменти! - з його горла виривається смішок. 
 
- Спи. Ти ж для цього прийшов. 

- Так. Для цього, - важко зітхає він, обдаючи мене своїм диханням. 
 
Так і лежимо в темряві, обличчям один до одного. Я під ковдрою, а Руслан поверх. Поруч тихенько сопе малятко. 
 
Алмазов знаходить мою руку, переплітає мої пальці. Сонно щось бурмоче і відключається. Я ж так і не можу закрити очі. Насолоджуюся цим відчуттям, краду час у чужого життя. Адже в один прекрасний день мати Кіри повернеться, і замість мене буде ось так засипати в ліжку з донькою і коханим чоловіком.