Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"

Ні, на зовнішність я не скаржуся. Незрівнянною красунею себе звісно не вважаю, але й знаю, що досить приваблива.

Але ж та його Емарі набагато ефектніша за мене. До того ж ми з різних світів. Буквально. Я не... куарда. І вагітна чужою дитиною. Швидше за все, відчуття, що він має до мене чоловічий інтерес, виникло через всі ці маніпуляції з моєю свідомістю. Виникла ілюзія близькості. А отже, це не варте уваги.

Менш за все мені зараз треба закохатися в цього незрозумілого владного й часом моторошного чоловіка. Дуже гарячого й привабливого чоловіка, треба визнати. Ай, Солько, досить вже  слиною капати. У нього ця… аманте є. І відставку він їй не давав, до речі. Отже, для мене він табу.

За цими роздумами мене й застає Жозелін. З'явившись у вітальні, вона одразу повідомляє, що по мою душу скоро з'явиться лікар і пропонує провести до кімнати. Пропозиція звучить вкрай наполегливо, але сперечатися з нею я не збираюся. Бо й сама з нетерпінням чекаю на візит місцевого ескулапа, щоб і від нього почути, чи з моїм малюком все гаразд. І, що гріха таїти, хочеться почути ще від когось, що я дійсно вагітна не людиною. Щоб остаточно переконатися та прийняти цей факт.

Лікаря ми зустрічаємо у вестибюлі. Це високий сивий чоловік (а серед цих куардів низькі взагалі бувають?) у строгому темно-сірому костюмі, що чимось нагадує військову форму, тільки без будь-яких відзнак і позументів. Він одразу галантно кланяється, побачивши нас, безпомилково визначивши, що я і є його пацієнтка сьєра Соломія. Представляється сером Гарнотом Сайна, лікарем роду Шаєра, і майже врочисто пропонує мені спертися на його лікоть та дозволити супроводити до моїх покоїв, де можна буде провести огляд.

Не помітивши на незворушному обличчі Жозелін жодних застережень, я охоче приймаю запропоновану допомогу. Все-таки попереду на мене чекають досить довгі сходи на другий поверх. Та й Гарнот справив досить приємне перше враження своєю спокійною та впевненою компетентністю.

На мій подив і полегшення роздягатися для огляду мені не доводиться. Лише прилягти на ліжко та розслабитися. Лікар спочатку довго тримає мене за руку, потім кладе долоні мені на лоб і сонячне сплетіння, і зрештою зосереджується на животі, задумливо підтискаючи губи й неспішно здійснюючи напруженими пальцями дивні рухи, у відповідь на які я виразно відчуваю, як усередині ніби кульки тепла перекочуються. Делікатно. Приємно. Але зовсім не бентежно.

Зовсім не так, як із Роком. З одного боку це добре. Не вистачало ще збуджуватися від будь-якого енергетичного впливу, а з іншого... Але я ж вирішила, що не варто цю думку розвивати. От і не буду думати, чому саме на Рока так реагую. Мені це не потрібно!

− Що з моєю дитиною? − запитую я, варто тільки лікарю випростатися, припинивши свої маніпуляції. − Він справді куард?

– Безперечно, – стряхнувши руками, киває чоловік. – До того ж потенційно дуже сильний. Розкажіть мені, як ви знайшли портал?

Отже, він точно знає, звідки я прийшла. Власне, це логічно. Адже лікар повинен розуміти, кого лікує. Гаразд, розкажу. А от Рок не питав. Сам побачив? Виходить, що так.

– Мене постійно кудись тягнуло. Сни снилися, як я в лісі щось шукаю. А того дня, я побачила дивну дитину, хлопчика. Він покликав мене, назвав мамою, і я ніби збожеволіла, кинулася стрімголов за ним, а потім просто бігла, куди мене тягнуло. Так і знайшла. У лісі.

− Хм, дитину, кажете? Ваш син тягнувся до порталу, а портал у відповідь кликав вас, посилаючи образ, за ​​яким ви були готові йти. Дуже цікаво. Хтось міг би отримати неймовірно сильного спадкоємця, але безвідповідально втратив такий шанс. Що ж, то на краще для вас, сьєро. − Лікар підбадьорливо мені посміхається. – Вам пощастило, що адамір настільки оперативно відреагував на появу порталу на його землях та вчасно знайшов вас. Завдяки йому загрози для вас і вашої дитини більше немає. А якщо малюк і надалі отримуватиме своєчасне правильне підживлення, то й наслідків енергетичного голодування не залишиться. Можете бути спокійною. Я з дозволу адаміра буду навідуватися до вас і стежити, щоб ваша вагітність протікала легко і без ускладнень. Втім, з особливостями вашого організму так і має бути.

– Особливостями? – перепитую я, відчуваючи себе трохи приголомшеною цим монологом. Знову про ці особливості.

Щаслива знати, що щось у мені дозволило моєму малюку вижити, але разом з тим все очевидніше стає, що ці мої особливості можуть представляти вагомий інтерес для куардів. Знати б чим це мені загрожує.

− Ви дуже легко включилися в енергообмін, сьєра. Без підготовки, без періоду адаптації, без фізичної близькості. Мені дуже цікаво, що з цього вийде. І на що здатний ваш організм, якщо з самого спочатку все зробити правильно, − з мрійливою усмішкою фанатичного вченого пояснює Гарнот. І серце йде в п'яти.

– Що означає «спочатку все зробити правильно»? – скидаюся я злякано.

Може, мене ще й на експерименти пустять?

Мимоволі відсахуюся від чоловіка, відповзаючи до спинки ліжка. Дивлюся на Жозелін, що застигла незворушною статуєю біля дверей. Хочеться вірити, що її бездіяльність означає відсутність загрози для мене, а не те, що адамір дав добро на перетворення мене на піддослідного кролика.

– Заспокойтесь, люба сьєро, – докірливо хитає головою цей… лікар. − Я лише мав на увазі, що ви, з часом, якщо побажаєте звісно, цілком можете пройти злиття з гідним куардом, зв'язавши свою долю з чоловіком нашого світу. І народити ще дітей. Сильних спадкоємців для сильного батька.

Його слова приголомшують. Це… це по-справжньому лякає своєю невідворотністю. Я не збираюся погоджуватися на будь-які злиття. Не збираюся нікому народжувати спадкоємців. Не важливо, правильно, чи ні. Вже сама вірогідність цього змушує мене відчувати як невблаганно зменшуються мої шанси повернутися додому, у рідний світ, до сестри. Але ж Рок казав, що я тут надовго, а не назавжди.

− Не варто так нервувати. Це для вас шкідливо, люба, – заспокійливо дивиться на мене Гарнот. – Просто подумайте про такий варіант свого майбутнього. Адже пройде не один рік, перш ніж ви зможете повернутись у свій світ. А ваш син щонайменше до свого шістнадцятиліття не зможе туди пройти без шкоди для свого здоров'я. Та й тоді залишатися там на тривалий час не зможе, максимум хіба що на пару діб. Ви покинете його? − лікар схиляє голову, здіймаючи брову. І продовжує без ножа мене різати: – Чомусь я певен, що ні. Вас ніхто не квапить із рішенням і ні до чого не примушує, сьєро. Просто ви повинні розуміти, що у вас цілком може бути повноцінна сім'я та хороше майбутнє тут в Ільмондарі. А я буду щасливий, якщо мені доведеться бути вашим лікарем і стежити за вашим здоров'ям та здоров'ям ваших дітей.