Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Уже наступного дня ми з Ельвірою вирушили в поліцію Сан-Хуана, щоб подати заяву про загублений паспорт. Після п'яти днів ув'язнення я, нарешті, відчула себе вільною і змогла знову щиро радіти знаходженню в Пуерто-Ріко. Усе ж таки починаєш цінувати щось тільки після того, як тебе в цьому обмежать.

Незважаючи на те, що мені доведеться працювати через день, я зможу накопичити грошей на сувеніри для близьких і на деякі витрати на себе кохану. Те, що я справляюся сама, без допомоги батьків, вселяє віру в те, що і в Америці я впораюся з будь-якими неприємностями. І нехай ідуть до лісу і Мартінес, який хотів спочатку зіпсувати мені відпустку, і Андрес, з яким я вчора весь вечір і словом не обмовилася після нашого люб'язного діалогу. До слова сказати, Марко завантажував мене приготуванням коктейлів на його змінах, щоб я швидше запам'ятала процеси приготування і справлялася сама, коли його немає. За цей короткий час він став мені хорошим помічником, за що я була щиро вдячна, та й Пабло часто опинявся в ресторані, навіть коли Марко був відсутній. Він і вчора заскочив на півгодини, щоб перевірити "домашнє завдання", яке задав мені днями. А саме навчитися на око відміряти певну кількість алкоголю, що я поки що робити не навчилася. Ну проблема в мене з окоміром. Хтось готувати не вміє, хтось малювати, а я відміряти на око рідину. Α взагалі, якщо чесно, я навіть млинці смажу завжди з рецептом під рукою, хоч не міняю його вже три роки, відколи мама навчила мене їх смажити. Ну не можу я на око насипати вірну кількість борошна і цукру. Не дано мені це, мабуть. Тож мірна чарка - моє все! Без неї я навіть найпростіший коктейль перетворю на огірковий настій.

У поліції заяву в мене прийняли без проблем. Кажуть, що втрата документів - не рідкість у їхній місцевості, але коли дізналися, що крадіжка сталася в Ла Перлі, якось насторожилися і, перешіптуючись, зайшли до кабінету капітана поліції, попросивши нас почекати кілька хвилин. Еля тільки відмахнулася, мовляв, нічого дивного. Сама назва "Ла Перла" викликає в поліції таку реакцію.

Через кілька хвилин двері відчинилися, і чоловік із сивиною на скронях, стримано посміхнувшись, запросив мене всередину. Найімовірніше, це і був капітан. Я потягла за собою подругу, але він чемно вказав їй на стільці біля його кабінету, на одному з яких вихолостився в кайданках лисий хлопець із пірсингом у носі та на бровах.

- Сеньйорита Богданова, - поліцейський прочитав моє прізвище із заяви, і сів за стіл, склавши руки в замок. - Мене звати капітан Гарсіа. Ρасскажите будь ласка, як ви опинилися в Ла Перлі?

- Я приїхала сюди у відпустку до подруги, - не роздумуючи відповіла я, поки сідала навпроти нього.

- Саме в Ла Перлу, чи подруга живе в Сан Χуані, а туди ви вирушили на прогулянку?

- Ні, подруга живе в Ла Перлі. На Калле Августин О'Αпонте.

- Зрозуміло, - цокнув язиком капітан, щось обдумуючи. - А скажіть, сеньйорито Богданова, ви не помітили там нічого... дивного? - він злегка нахилився вперед і навіть понизив голос майже до шепоту, тим самим надаючи якоїсь таємничості нашій розмові.

- Наприклад? - не зрозуміла я.

- Ну, скажімо, чогось незаконного. - його брова вигнулася, натякаючи на те, що я сама маю здогадатися, до чого він веде.

Але я не розуміла. Звісно, можна було б йому розповісти про ресторан, у якому промишляють крадіжками сумок, але в мене немає ні доказів, ні бажання, раптом вони захочуть нагрянути з перевіркою. А це загрожує для мене втратою роботи. Якщо ж згадати про те, що мене кілька разів хотіли зґвалтувати, то особистого супермена до мене все-одно ніхто не приставить.

- Ні, нічого. Звичайний район зі звичайними людьми. Не завжди ввічливими, але ж це не злочин. - Розвела руками, посміхнувшись йому. Поліцейський розуміюче кивнув головою, і знову на кілька секунд занурився в себе, перш ніж дістати з шухляди столу візитівку і простягнути її мені.

- У мене до вас прохання, сеньйорито, якщо ви раптом помітите щось підозріле або незаконне, зателефонуйте, будь ласка, негайно.

- Добре, - легко погодилася я.

 Засунула візитку в задню кишеню шортів і встала, впевнена в тому, що вона мені ніколи не знадобиться. Капітан піднявся з-за столу і ввічливо провів мене до дверей.

- Я буду чекати! - прозвучало так, ніби був упевнений у неминучості мого дзвінка.

Мені видали тимчасове посвідчення особи, і я, будучи знову людиною "з папірцем", потягла Елю в кафе. Випивши по безалкогольному мохіто і поласувавши двома, а моя пампушка чотирма тістечками, розвалилися на стільцях під тентом, задоволено потираючи животи.

- Я зараз лопну, - констатувала я.

Тістечка тут були не тільки дуже ситними, а й досить-таки великими за розміром. Одне заварне можна було прирівняти до двох таких самих київських.

- А я б ще два в себе запхала. Причому без нічого, - потягнувши з трубочки останні краплі коктейлю з характерним звуком, Еля підняла склянку і потрясла нею в повітрі. - Ну козли. Льоду більше, ніж спрайту.

- Α ти як хотіла? - розсміялася я. - Бізнес. Я тепер, якщо клієнт грубіянить або намагається руки розпускати, теж льоду кладу майже на всю склянку.

- Краще б плюнула туди йому, - фиркнула Еля, закотивши очі. - Лід-то зжерти можна, а так моральне задоволення хоч отримаєш.

- Це треба мене вже остаточно вивести, щоб я до такого дійшла. Ось Андрес це робить краще за всіх. Може йому якось і піднесу келих віскі з сюрпризом. - Я мрійливо потерла долоньки, люто бажаючи втілити цей план у реальність, хоч і знаючи, що все одно ніколи цього не зроблю.

- Я дивлюся, він тебе виводить навіть більше, ніж стерво Лола. - Еля потягнулася до моєї склянки, зазіхаючи на мій коктейль. Я тут же шльопнула її по загребущій руці.

- Гей, це мій лід. Жуй свій.

Подруга байдуже знизала плечима і полізла рукою у свою склянку. Вивудивши звідти кубик льоду, поклала його до рота, і блажеңно посміхнулася.

- Смачно, доречі.