Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Від вовка утікав, на ведмедя натрапив»
Вибігла Стьопка з дверей сільської ради, наче ошпарена. Щоки горять, очі бігають, дихання забрало. Немов від смерті втекла.
І потрапила прямо в обійми нареченого номер три, олігарха, тобто. «Та що ж таке!» -мало не заплакала вона. Рішуче від рук чоловіка звільнилася, дивлячись убік і сказала:
-Антоне! Вибачте, не знаю як по-батькові! Але що це ви відразу з обіймами? - і стільки суворості в голосі пролунало, олігарх навіть крок назад зробив.
-Пробач... те! То був порив! - почав виправдовуватися він, - я на вас чекав, а тут ви біжите рум'яна... Подумав, до мене... Вибачте! - і так щиро, що Стьопка одразу сердитися перестала.
-Добре, нічого... То як вас по-батькові? – а сама на нігті свої дивиться, щоб випадково в очі не зазирнуть.
Тяги божевільної справді не було. А якщо в очі не дивитися, то взагалі терпимо! Так, уподобання було, але від пристрасті не палала.
-А давай... те, без по-батькові, га?
-Ні! Давайте з по-батькові! Ми майже не знайомі! - наполягала Степанія, розуміючи, що нелегко буде впоратися з сімома чоловіками, якщо межу дозволеного не окреслити.
-Гаразд, Амазонко...
-І, будь ласка, без прізвиськ! Мене звуть Степанія Станіславівна, дуже приємно, - руку для потиску простягла.
-Вибачте, якщо образив! Ім'я у вас яке… рідкісне! - олігарх руку не потис, а губами до неї приклався, - рідкісне та гарне! Вам підходить!
-Дякую, - Стьопка руку на себе потягла, та він не відпустив.
-А мене звуть Грізний Антон Вадимович, якщо вже наполягаєте... - долоню жінки розгорнув і до зап'ястя губами притулився. Степаня ледве очі від блаженства не закотила.
-О, Грізний! Вам теж підходить… - вимучено посміхнулася вона, - приємно було познайомитися, але мені час...
-Степаніє… С-станіславівно, а наше з вами побачення в силі? - губи олігарха перемістилися на внутрішній бік долоні, а це вже на інтимні ласки скидалося, - жінка злякано на всі боки подивилася і помітила, що кілька всюдисущих тіточок за ними пильно спостерігають.
-Віддайте руку, Антоне Вадимовичу, - прошипіла крізь зуби, - на нас дивляться!
-Нехай дивляться! Я людина вільна! Маю право цілувати руки чарівній жінці! - і кинув швидкий погляд з-під брів ліворуч і праворуч. Як батогом махнув! Бабусі продовжили свій шлях, неймовірно прискорившись для свого віку. «І справді, грізний!»
-А я тут людина нова, не хочу налаштовувати проти себе місцевих, - вона так само безуспішно смикала свою руку, - а бабці, як вам відомо, це головна пропагандиська лінія! Уявіть, яку вони мені репутацію сфабрикують!
Олігарх Антон ще раз ніжно поцілував пучки її пальчиків і тільки тоді відпустив руку.
-Мої наміри щодо вас, незрівнянна Степаніє Степанів… вибачте, Станіславівно! Мої наміри найсерйозніші та вашій репутації не зашкодять! - і ось як після таких слів та ніжностей не розтіктися від задоволення? Стьопка і так ледве трималася.
-Ну, я піду? - від не знання, що відповісти, промимрила вона.
-Може вас підвести? – запропонував чоловік.
-Ні, що ви, дякую, мені до столиці…
-Тим більше підвезу! Ви, напевно, електричкою їхати зібралися? – обурився він.
-Ну... так, іншого ж транспорту немає...
-Я відвезу!
-Ні! Спасибі не потрібно! – Стьопці аж жарко стало, як уявила себе з ним у одній машині. Вона зробила кілька кроків убік, намагаючись утекти, але олігарх знову схопив її за руку.
-Я наполягаю, навіщо ж трястись у брудному вагоні? - Стьопка дозволила собі побіжний погляд у вічі чоловікові, помітивши в них ніжність і турботу. Це було приємно. Ніхто про неї раніше не дбав.
А тут ще у скронях занурило, а в голові пролунали слова Лукерії: «Свирянка має бути ласкавою, дари приймати, нареченим не грубіянити!»
«Ну добре, якщо дари треба приймати, то будемо приймати, та ось тільки на наших умовах!»
-Непристойно їздити на самоті з незнайомим чоловіком! - строго сказала вона, - може вам і все одно, але мені - ні!
-Тоді я відправлю вас із водієм! – не розгубився олігарх. «Мати Василева, він не Грізний, він Рішучий!» Але тут олігарх, як гаркне:
-Романе! - з іномарки, що стояла біля бордюру, вискочив водій у чорному костюмі, такому саме, як у охоронців, що стояли поруч, і в два стрибки опинився поруч, - доставити Степанію Станіславівну, куди скаже! Сьогодні – ти її власний водій! Завдання зрозуміле? – і кожне слово як постріл.
-Зрозуміле, Антоне Вадимовичу! Зробимо у найкращому вигляді!
-А як же ви без машини? - оторопіла Стьопка, вона ж сподівалася, що він відмовиться від своєї пропозиції.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь», після закриття браузера.