Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
-А куди ми сьогодні підемо?- знову на мене дивляться мої кохані карі оченятка..
-А куди ти хочеш?- на сьогодні я раніше відпросилася у Андрія, так як наша спільна подружка махнула на побачення із своїм принцом.
Тому ми вирішили провести час з користю..На диво Андрій не став ставити безглуздих питань куди ти підеш, роботи море і таке інше, саме за це я йому вдячна..
Про вчорашній інцидент взагалі стараюся не думати..Хоча щось всередині занило після нашого поцілунку.І ниє досі лише при згадці.
Не знаю скільки ще зможу стримуватися, та й чи варто показувати те що так давно стримувала.Він сьогодні ясно дав зрозуміти що поцілунок був помилкою..
Це була фатальна помилка саме для мене.Адже я знову наступаю на ті ж граблі, мрію про того хто мені не належить. А ще мені не виходить з голови Сніжанна.
Вона явно не схожа вже на ту запальничку, яка була душою компанії і в центрі уваги.Тому ми обмінялися номерами, і я сказала що хочу відновити нашу дружбу, я спробую хоча відчуваю що декому ця ідея не довподоби..
-Мама!Ти мене чуєш?- з моїх думок виривають претензії доньки..
Вона стоїть з надутими губками і я розумію що для неї моя пауза тривала смертельно довго
-Вибач люба, задумалася.Так куди підемо, на сьогодні я вся твоя..- посміхаюся , щоб загладити свою провину, і видихаю з полекшенням коли бачу посмішку на устах своєї крихітки
-А ходімо у п'ять де, кажуть там класно, спецефекти..- боже де ці дітки стільки всього дізнаються, іноді я просто лякаюся її наполегливості, занадто багато вона знає як для своїх літ..
-Ти ж мій спецефект, - з кожним днем я чую все більше нових словечок від лялі, і це мене радує і водночас смішить, настільки кумедно воно звучить і по- дитячому наївно.- ну що ж п'ять де так п'ять д..
Ми заходимо в невеличку кімнату де нам пропонують сісти на крісло з пристібками і одіти на очі окуляри.Спочатку допомагаю доні а потім і сама виконую умови..
І понеслась наша пригода.Мені здаввлося що в цьому житті я бачила все, але це перевершило сподівання.Для перегляду з Настьою ми вибрали невеличкий ролик із різними дикими тваринками і мультяшними персонажами.Атмосфера чудова я неначе сама опиняюся серед цих джунглів і намагаюся погладити якесь створіння, потім на нас сиплеться густий дощ,і дійсно таке відчуття що я справді вся промокла, а потім втікаємо, від якогось хижака..
Моя Настуся весело сміється і вигукує не "догониш", а я розумію що єдиний хто тут боїться це я..
Сеанс завершується через півгодини і ми веселі на позитиві продовжуємо свою сьогоднішню розважальну програму.
Як раптом один дзвінок змушує обламати всі мої плани.
На екрані висвітлюється номер Андрія, а я навіть не збагну навіщо раптом я йому знадобилася ввечері.
-Слухаю- відповідаю через долю секунди
-Мар'янно ти мені потрібна- я по- своєму розумію суть цих слів, але згодом він розвіює всі мої ідіотські мрії- ти мені потрібна як фінансист, зможеш під'їхати в офіс через півгодини?
-Я не можу, я ж відпросилася, та й до того у мене на сьогоднішній вечір плани- я кидаю погляд на веселу доньку яка катається на роликах і розумію що це буде не справедливо по відношенню до неї.
-Перенесеш своє побачення на інший день- егоїстично викидає нову фразочку від якої мене ще більше починає тіпати..
-Це не твоя справа де і з ким я зараз , мушу тобі нагадати що мій робочий день завершено а тому відключаюся - я дратуюся і вже хочу вибити як наступна його фраза виводить мене із зони комфорту.
-Якщо допоможеш, вважай посада фінансового директора твоя- кидає остаточний аргумент заради якого я напевне пішла б на багато чого.
Ми ще деякий час обговорювали деталі звіту, як і власне те на чому зробити акцент, і врешті решт я обіцяю йому що готовий звіт буде лежати на його столі вранці.
-Мам а куди ми йдемо?- запитує притримуючи мене за ручку, і не зволячи допитливого погляду
-До мене на роботу, ти ж хотіла побувати там чи не так?- в глибині душі закрадається думка що лялька зараз збунтує і пред'явить мені свої претензії, але й тут я дувуюся адже такої реакції точно не очікувала.
-Урра, а чому ти туди йдеш ніч же на дворі?- тому що декому просто не втерпіння дочекатися до ранку..
-Мені потрібно доробити деякі справи, ти ж посидиш тихесенько правда?
-Я постараюся, але нічого не обіцяю- піднімає ручки догори.
Я з запізненням розумію що абсолютно не подумала про те з ким мені залишити Настуню.Не знайшовши іншого виходу йдемо разом на роботу .
Андрій сказав що звіт має лежати на його столі до ранку, і в мені поселилася надія що його там не буде, інакше навіть не розумію яка буде його реакція на Настуню..
-Ось посиди тихенько тут і помалюй, а я дещо дороблю і ми поїдемо додому..- я викладаю на стіл всі дитячі принаддя для малювання.
-А можна мені за твоїм робочим місцем посидіти?
-Ах.Добре- вирішую дозволиити їй все, а сама ж поки моя дівчинка насолоджується моєю робочою атмосферою і малює цікавий малюночок йду до кабінету Андрія де на мене чекає вся необхідна інформація..
Час тягнеться довгою річечкою.Я повністю занурююсь у роботу.
Час від часу до мене прибігає ляля і показує результати своєї творчості за що я обдаровую її похвальним поглядом.
Аж допоки я не чую звук відкритого ліфту..
Перша думка закрадається що Андрій прийшов, але я швидко розвіюю її пояснюючи це тим що не можливо бути такою невезучою.
Можливо просто хтось також прийшов зробити свою роботу, або ж прибиральниця теж як варіант..
Щоб дізнатися кого ж таки принесло сюди я вихожу з кабінету і завмираю в напівподиху.
Біля столику на якому малює ляля навприсідки сидить Андрій і пильно дивиться на донечку..
Вони схожі як дві краплі води, і це той факт коли і тесту ДНК робити не потрібно, моє серце починає битися з незвичайною силою і здається в цей час мені все важче дихати і тримати рівновагу.
На щастя вони мене не помічають..
-Зайчик ти чий?- нарешті запитує Андрій, від чого Настуся підводить очі на незнайомого але такого жаданого татка..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) Колишні, Таня Смолярчук», після закриття браузера.