Читати книгу - "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ви тримаєте гроші тут? — здивувався Тюле.
Мотенсен одягнув латексні рукавички й приніс одну з картонних коробок. Вістінґ простягнув Тюле пакетик з рукавичками. Мортенсен тим часом вийняв з коробки пачку доларових банкнот.
— Разом — дев’ять коробок, — сказав він, простягаючи Тюле пачку грошей.
— 5,3 мільйона доларів, 2,8 мільйона фунтів та 3,1 мільйона евро, — повідомив Вістінґ.
— І ти їх тримаєш у своєму підвалі? — похитав головою Тюле. — Ви зовсім збожеволіли?
— Ми з’ясували, що вся сума збігається з сумою вкрадених в аеропорту грошей, — незворушно вів далі Вістінґ. — Приблизно 70 мільйонів за нинішнім курсом.
Аудюн ніяк не міг отямитися від шоку.
— Усе наче правильно, — пробурмотів він. — Така ж сума фігурує в документах.
Він обійшов стіл з коробкою, вийняв іще одну пачку доларів.
— Когось затримали? — запитав він.
— Ні!
— Де ви їх знайшли?
Вістінґ розповів про дачу Бернгарда Клаусена.
— Робочий календар Клаусена дає йому алібі на час пограбування, — сказав Мортенсен.
— Хай там як, але надто вже неправдоподібно звучить… Чинний державний чиновник замішаний у злочині!
— Клаусен мав сина, який через півроку після грабунку розбився на мотоциклі. Ми саме досліджуємо середовище, у якому він крутився.
Тюле поклав гроші на місце, стягнув рукавички.
— Якщо Клаусен у будь-який спосіб мав причетність до пограбування, то я не розумію, чому генпрокурор захищає його таємним розслідуванням.
— Якщо це просто пограбування, статус усієї справи понижується, — пояснив Вістінґ. — Але ми цього не знатимемо, доки всього не з’ясуємо. Клаусен сидів в уряді. Тут достатньо грошей, щоб впливати на його політичну волю і, тим самим, мати значення для національних інтересів.
— Не схоже, що він користувався цими грошима, — промовив Тюле. — Лише їх зберігав. Який у цьому сенс?
Вістінґ з ним погодився і розповів про Акселя Скавгауґа, якому Клаусен заплатив норвезькими кронами за підпал своєї дачі.
— Знайшли на грошах якісь технічні сліди? — допитувався Тюле.
Мортенсен повідомив про результати аналізу відбитків пальців.
— Тепер чекаємо на результати ДНК, зокрема на навушнику рації, знайденому в одній із коробок.
— Окрім усього, серед грошей ми знайшли ключі й записку з номером телефону такого собі Даніеля, — додав Вістінґ. — Це тобі щось каже?
Тюле похитав головою.
— Отак відразу не згадаю, але можна над цим попрацювати. У матеріалах справи майже 500 імен.
Пхикання змусило усіх озирнутися: прокинулась Амалія.
26
У ході перевірки біографії Томмі Плейма з’ясувалося, що він жив зі співмешканкою і працював керівником відділу продажів однієї компанії за кілька кварталів від будівлі редакції «ВҐ». Ліне сіла за столик у кафе перед пекарнею у цокольному поверсі й зателефонувала йому.
— Маєте кілька вільних хвилин? — запитала вона, відрекомендувавшись.
— Залежить від того, чому ви телефонуєте, — відповів чоловік.
— Я пишу статтю про загадкове зникнення Симона Мейєра. Пригадуєте?
— Звичайно.
— Я розшукую його друзів і знайомих-однолітків. Хочу лише почути кілька слів, про їхні враження тоді й про те, що вони думають тепер.
— Гадаю, вам треба поговорити не зі мною, а з кимось іншим, хто ліпше його знав.
— У мене ось старі списки ваших класів, — вела далі Ліне. — Може, допомогли б мені когось із них вибрати?
Томмі Плейм завагався.
— Я вже давно ні з ким зі школи не контактую, — врешті відповів він.
— Я сиджу в будівлі «ВҐ». І телефоную вам, бо бачу, що ви працюєте неподалік, на Ґренсені. Буду у вас за п’ять хвилин, і ми могли б разом проглянути списки, — наполягала Ліне.
— У мене за півгодини ділова зустріч.
Ліне підвелася.
— Півгодини мені вистачить.
— Ну, добре…
Ліне закінчила розмову й швидким кроком рушила тротуаром. Фірма, де працював Томмі Плейм, мала вхід із задвір’я. Жінка на рецепції відповіла в домофон і впустила її досередини. Ліне піднялася на третій поверх. Томмі Плейм чекав на неї біля стійки рецепції. Він був одягнений в темні костюмні штани й білу сорочку з закасаними рукавами.
— Дякую, що знайшли для мене час, — сказала Ліне.
— Як я вже казав, не знаю, чи зумію вам допомогти.
Томмі Плейм провів її до найближчої кімнати для нарад.
— Пригадую його зі школи, але ніколи з ним не товаришував. Та й нещастя трапилося з ним через багато років після закінчення школи.
Ліне сіла.
— Вважаєте, то було нещастя?
— Принаймні так говорили.
— Пригадуєте той день, коли він зник?
— Добре пам’ятаю лише гвинтокрил, який літав низько над Єршьо, але то було вже кілька днів потому. Не відразу ж зрозуміли, що він зник, і почали пошуки.
— Ви тоді мешкали в Колботнені?
— Мав кімнату в гуртожитку, — кивнув Томмі Плейм. — Продавав телефони.
— І в день зникнення Симона теж були на роботі?
— Напевно… Ми здебільшого працювали по обіді та ввечері, коли люди вже вдома.
— Що ви подумали, почувши про його зникнення?
Томмі Плейм знизав плечима.
— Охоче допоможу вам з класними списками, але не маю бажання фігурувати в інтерв’ю і коментувати події того дня.
— Вибачте, — похопилася Ліне й розклала перед ним списки.
Список класу, у якому навчався Симон Мейєр, лежав зверху.
— Майже нікого не пам’ятаю, — скрушно похитав головою Томмі Плейм. — Я ж був на клас старшим і мав старших товаришів.
Ліне перейшла до наступного списку. Леннарт Клаусен стояв другим згори. Вона закреслила його ім’я і знову скопіювала аркуш, тож здавалося, ніби так було відразу.
— Один тут викреслений, — промовила вона.
— Так, Леннарт… Він помер.
— Від чого помер?
— Нещасний випадок на дорозі.
— Ви вчилися в одному класі?
Томмі Плейм кивнув, але в подробиці не вдавався. Взяв у руки стосик списків, погортав їх. Ліне відчувала в ньому якусь нехіть, ніби йому немиле було нагадування про шкільні часи.
— Навіть не знаю, — похитав він головою. — Хіба до Інгеборг Скуї можна звернутися.
Томмі показав пальцем на ім’я у самому кінці списку.
— Вона випускала шкільну газету й була членом учнівської ради. З тих дівчат, котрих усе цікавило й турбувало. Якщо вона не зможе сказати нічого путнього, то принаймні когось порадить.
Томмі Плейм віддав їй списки.
— У кожному разі, дуже дякую, — промовила Ліне, довго складаючи аркуші й тягнучи час.
Розмова не дала їй тих відповідей, яких вона сподівалася, тож їй іще не хотілося її завершувати.
— Отже, двоє хлопців з вашої школи мертві?
— Леннарт був сином Бернгарда Клаусена, політика, — пояснив Томмі.
Ліне кивнула, ніби це була новина для неї.
— Леннарт і Симон знали одне одного?
Томмі Плейм глянув на годинник і підвівся.
— У кожному випадку, мешкали недалеко, — відповів він і рушив до дверей.
Ліне відчайдушно шукала, чим би його затримати.
— Ви з Леннартом підтримували дружбу після школи? — запитала вона
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст», після закриття браузера.