Читати книгу - "Ходільці"

Першим своїм указом Жах оголосив, що нічого попереднього не лишається, від сьогодні усе ліквідовується, бо ніколи нічого й не було: ані сміховитів, ні держави, ні мови. Є тільки він, Жах, і його люди — жахливці. Тільки з цим і потрібно рахуватися.

Народові було все одно, є він, народ, чи нема його і як він зветься. До регулярних перейменувань люди вже звикли давно — завжди перейменовували міста, села, вулиці, імена. Багато хто вже плутався, як його звати: Владлен, Вілен, Моторизація, Емансипація. Багато матерів не пам’ятали, як звати ту чи іншу дитину, бо всі ресурси їхньої пам’яті зі шкільної пори витрачалися на те, щоб не забути ім’я чергового секретаря — першого, другого, третього — ЦК, обкому, міськкому, райкому, сільради, радгоспу, колгоспу... А бувало ще і шефа, і гауляйтера. Все це було добре знайоме народові. Спершу, правда, важкувато було призвичаїтись до думки, що його, народу, немає і взагалі ніколи не було. Тут потрібно було особливої науки, щоб це збагнути, зрозуміти. Але і це не так-то й важливо, і до цього можна з часом звикнути, якщо систематично й по-науковому тренувати свою пам’ять. От лише поставала проблема: як її тренувати, коли, як оголосив товариш Жах, у людей немає (і не було) мови? Та, якою люди вісім століть розмовляли, була оголошена трасянкою, не вартою людського рота, і ліквідовувалась, наче крамола. Усю літературу, створену нею, переробили на макулатуру, а зарідне слово, вимовлене на вулиці, поліціянти били гумовими кийками («демократизаторами») і тягли до постерунку (вязниці) . Люди зненавиділи ті «демократизатори», а заодно й демократію з демократами, яких за наказом Жаха перейменували на «дурнократів». Товариша Жаха народ, однак же, любив, бо він був строгим, але справедливим — до в’язниць саджав багатьох, та все ж не всіх. Лише тих, котрі висувалися, виділялися, не погоджувалися. А що відібрав історію — ото тільки й біди? З історії штанів не пошиєш. Мову? Можна прожити й без мови. Онде звірина в лісі зовсім не розмовляє, а живе не гірше за людей. А те, що людей немає (не було й не буде), то це, може, й на краще — буде більше порядку.

Гірше було те, що не мали чого їсти, на країну насувався голод.

Спершу не стало яєць, потім молока, масла, сметани. На це Жах оголосив, що винна зажерлива опозиція, котра все зжирає сама, ні крихти не лишаючи народові. Щоб не зжирала, потрібно її зліквідувати, для чого найнятими фахівцями були розроблені відповідні проекти. Планувалося все зробити під час мітингу, начебто руками своїх же, обділених їжею функціонерів. Проте досконалий план передчасно розкрили, і головні товстопузі об’щайли встигли втекти за кордон. І тим не менш, продукти далі пропадали: зникла ковбаса, м’ясо, сир м’який і сир твердий. Мудрий товариш Жах і тут дав геніальне пояснення: продукти вивозять із країни на повітряних кулях, одна з них уже збита, героїв-винищувачів вітала вся країна. Аби вона остаточно відчула себе у безпеці, викинули з амбасад західних послів — а нехай не підглядають за інтимними секретами коханого Жаха. Все це дуже подобалося жахливцям, і, мабуть, подобалося б іще більше, якби з продажу потроху не зник уже й хліб. Тоді коханий народом Жах оголосив нову стратегічну доктрину: не треба їсти. Бо ця архаїчна традиція вельми дорого обходиться державі, виснажує бюджет і скорочує асигнування на озброєння, без яких держава обійтися не може. На жаль, на відміну від попередніх керівницьких закликів, цей народом був сприйнятий слабо. Не дивлячись на величезні роз’яснювально- агітаційно-пропагандистські зусилля, жахливці продовжували хотіти їсти, і, де лише могли, вишукували їжу.

Не було іншого виходу, як тільки одружитися з принцесою сусідньої держави, яка (держава) називалась Державою-Раєм, і в якій, згідно з донесеннями секретних агентів, було все: і народ, і електорат, і культура, і мова. За не дуже перевіреними чутками, там був навіть хліб. Ці звістки вселили надію в серце Жаха, який тут-таки пригадав про дідівську практику династичних шлюбів, що зробили могутніми володарями багатьох упосліджених князьків із нікчемних князівств. Женитися, женитися! Жах не любив довго вагатись і наступного ж дня заслав сватів.

У країні Раю сватів-жахливців зустріли дуже привітно, принцеса одразу погодилася на шлюб, а її батько, Володар Гмах, надіслав женихові багаті подарунки. У державі жахливців усе закрутилося в радісному хороводі шлюбних приготувань: три тижні мили, відшкрібали й чистили — фасади й підлогу, мораль та ідеологію. Жах, наче навіжений, літав країною, контролював, підганяв і снував собі плани, як він стане могутнім і багатим, володарем двох країн, головнокомандувачем двох армій (ні, краще їх об’єднати в одну, а він стане ще й начальником генерального штабу — відповідальні посади він не любив передавати іншим). Він стане генерал-полковником (ні, може, краще маршалом? Чи навіть генералісимусом?), пересварить поміж собою «демократичні» країни і першим обмиє солдатські кирзачі у теплій воді Південного моря. А яку вже могутню і всепроникну особисту секурітатю (служба безпеки) створить він — і тільки під власним контролем, не довіряючи нікому. Він мав досконалий аналітичний розум і знав, як той шлюб відіб’ється на економічному стані країни. Тоді вже цей ненажерливий електорат нарешті наїсться!

Країною жахливців бурхливо поширився рух на підтримку визначного плану товариша Жаха. На всіх міських і сільських перехрестях порозвішували портрети Жаха і його милої нареченої — пречудової, дуже сексапільної молодиці в анфас і в профіль, у строгих вечірніх сукнях і в легковажному бікіні. Люди із зацікавленням обговорювали принади та переваги прегарної пари, але до згоди прийти не могли. Зазвичай чоловікам подобалася принцеса, жінки ж горою стояли за рідного Жаха, чий жаховитий орлиний погляд був для них утіленням справжнього чоловіка, з тих, які давно вже перевелись у країні, і жінки дуже сумували з цього приводу.

У мистецтві, яке ще трішки жевріло, запанували два стильові напрямки: стиль зголоднілої фантасмагорії — це коли безкінечно описувались або малювалися розкішні страви, які мало хто пам’ятав у країні жахливців, і яких начебто було донесхочу в сусідній державі; і стиль безхлібного реалізму,