Читати книгу - "Зоряний єгер"

Закінчувалася передостання доба нашого перебування на Мегері. І тут захиталася, відхилилася від нуля стрільця психоіндикатора. Перший порив — виплигнути з кеба і негайно йти на джерело псі-хвиль — Сааді стримав.

— Джерело слабке, — сказав він, — якщо там справді жива істота, невідомо ще, як вона поведеться. Треба взяти три-чотири пеленги з різних точок, визначити точне місцезнаходження джерела й негайно повернутися на базу. А там уже ще раз перевіримо устаткування, захист і погодимо план подальших дій.

Я не став сперечатися з контактологом. Узяли чотири пеленги і встановили, що псі-випромінювання йдуть із озера. Джерело практично не переміщалося. Я спокійно довів кеб до форстанції й перед тим, як загнати його в шлюз, ще раз гарненько обміркував ситуацію.

Завтра ми вирушимо до озера, відшукаємо джерело псі-хвиль, і таємниця Мегери буде розкрита. Чим це обернеться для Сааді? Якщо в озері виявиться загадковий Розум і Сааді вступить з ним у контакт, то він сміливо може ставати в шеренгу геніїв поряд з Архімедом, Ньютоном, Ейнштейном… Якщо ж визначать у псі-хвилюваннях озера суто фізичний феномен або, скажімо, примітивну тварину, що розвинула в собі телепатичний орган, тоді плани Сааді здобути на Мегері підтвердження своєї вченої доктрини луснуть, мов мильна булька. Чи не повторюється зараз історія, яка трапилася вісімнадцять років тому і яка так трагічно закінчилася для опонента Сааді, — космоеколога Бурцена? Чому ж не припустити, що у схожій ситуації станеться аналогічна розв’язка?

А чи не означає це, що під личиною професорської поважності ховається злочинець? Тоді і з репортером Санкіним також трапиться «нещасний випадок»? І ще один свідок зникне. Звісно, з вини шкідливого невловимого позаземного інтелекту. Принаймні, так стверджуватиме перед черговою комісією професор Набіль Сааді. Поза сумнівом, інтерес до його теорії зросте у всіх наукових колах. Думці очевидців і тих, що «брали участь особисто» вірить багато хто. І чи не для цього напросився Сааді в мої напарники? Якщо він убив Бурцена, щоб перешкодити встановити істину, що завадить йому знову підіграти власній науковій честолюбності? Яким чином? Учинивши ще одне вбивство. Коло замкнулося…

Авжеж, якщо й справді справа стоїть так, стає зрозумілим, чому сьогодні Набіль не пішов до озера. Злочин треба підготувати й не залишити жодних доказів. А може, злочин уже готується? Сама по собі затремтіла стрілка психоіндикатора, чи з допомогою Сааді?

У будь-якому випадку, вирішив я, завтра треба бути готовим до всього. Я ще раз перевірив спорядження. Відтак увів інформацію в резервний форстанційний супутник гіперзв’язку. Викликав кібера й наказав йому запустити флашер рівно о двадцятій нуль-нуль за місцевим часом. Якщо я повернуся, встигну відмінити екстрене повідомлення. Відтак я прийняв крижаний душ, випив чашку гарячого шоколаду і вперше за останні дні заснув нормальним глибоким сном.

Груда напівпрозорих м’язів бризнула дрібними обвугленими шматками, беззвучно гинучи під ударом вогненного променя. Всі мегеріанські хижаки відчули, що на планеті з’явився новий, досконаліший, аніж вони, звір, і відзначили про себе, що на двоногу прямоходячу істоту полювати не можна. Тепер медузи пропускали людей, намагаючись нічим не виказати свою присутність. Але не це було головним для медуз. Якась незрозуміла тривожна хвиля уривалася в їх мислячі органи, примушувала забувати про голод, про інстинкт самозбереження. І хвиля ця йшла від озера, яке вже піднялося до самих країв котловану.

Мовби пробуючи силу, озеро бавилося сміттям, що потрапило в нього зі струмками, розчиняло органічні частинки, а неорганічні речовини опускало на тверде нескаламучене дно. Напружившись, зібравши волю міріадів клітин воєдино, озеро накинулося на ліс телепатичним арканом і потягнуло все живе, немов затягуючи петлю. І мегеріанський ліс здригнувся, і застигли в жаху перед неминучою загибеллю звірі. Й лише третій місяць безпристрасно продовжував висіти в небі.

Стрілка «детектора розуму» вчора хитнулася, коли ми наближалися до третьої зони. Це зовсім поряд з озером. Разом із Сааді ми з самого початку досліджень розбили район на умовні зони. Озеро, де виловили костюми загиблих учених, ми прийняли за зону «нуль», кожні наступні сто метрів по радіусу — за чергову зону. Наша форстанція, таким чином, потрапляла у вісімдесят третю зону.

Кілька разів запеленгувавши джерело псі-хвиль, ми встановили, що випромінювання відходять від берега або з поверхні озера. За саадієвською шкалою визначили інтенсивність інтелекту. Вийшло десь на рівні пітекантропа. Не бозна що, але я особисто не став би відкладати знайомство з телепатом. Проте Сааді вирішив, що знайомитися зарано і слід ще зачекати. Я добряче розсердився, хоча наступного дня визнав, що контактолог мав рацію.

Ми виїхали зранку. Кеб залишили, як завжди, не доїжджаючи до озера. Увімкнули детектор. Стрілка відразу стрибнула. Пішли далі пішки. Я — позаду, Сааді трохи попереду. Абу-Фейсала було не впізнати. Професор то мов загіпнотизований не відводив очей від свого індикатора, то починав дико озиратися навсібіч. Я добре розумів збудження професора: він стояв на порозі відкриття або…

Йти було важко: вночі пройшла злива, і ліс, ще вчора придатний для легких піших прогулянок, перетворився на справжнє рослинне пекло. Все переплелося й переплуталося. Трава витягнулася й обвилася навколо колючого підліска, чагарники зацвіли соковитими жовтими джгутами, які за ніч обкрутили й немов зв’язали один з одним деревні стовбури, а бурі, зелені й канаркові крони дерев зійшлися вгорі в суцільну клаптеву ковдру. Під цим покривом мегеріанський ліс намагався утримати дорогоцінну, життєдайну вологу. На всіх лісових рівнях, від ґрунту, що чавкав під ногами, до листяного даху, вирувало й кричало на всі голоси, ударялося об наші захисні поля й відлітало в боки чужопланетне життя.

Ми пробивалися крізь зарості, де підпірнаючи під гілля, де, мов криголами, розсовуючи листя власною вагою, де деручись по завалах, наче по драбині. Ось якби попрацювати бластером хоча б дві хвилини, то перед нами лежала б зручна, в міру широка просіка. Причому, я певен, вона через добу знову повністю заросла б. Не виключаю, що я так і