Читати книгу - "Бувайте, і дякуємо за рибу"

Артур витяг Путівник по Галактиці для космотуристів з його захисного корпусу. Він був наче маленький, тонкий, гнучкий ручний комп’ютер. Він натис кілька кнопок і на екрані з’явився текст.

— В кількох, — відповів він.

— Ми можемо туди потрапити?

— Що? Ні, — різко сказав Артур, потім пом’якшав, але пом’якшав обережно. — Ти справді хочеш? — запитав він, з надією, що у відповідь почує ні. Це був прояв неймовірної шляхетності з його боку не сказати: «Ти ж насправді не хочеш, чи не так?»

— Так, — сказала Фенчьорч. Я хочу дізнатись, що це було за повідомлення, яке я втратила, і звідки воно прийшло. Тому, що я не думаю, — додала вона, оглядаючись навкруги в густі сутінки парку, — що воно прийшло звідси.

— Я навіть не впевнена, — продовжила вона, обіймаючи Артура, — що знаю де це шукати.

Путівник по Галактиці для космотуристів, як часто і старанно відзначалося раніше, річ доволі захоплююча. Це, по суті, як вказано в назві, путівник. Проблема в тому, чи вірніше одна з проблем, оскільки їх доволі багато, більша частина з яких постійно висять у цивільних, комерційних і кримінальних судах в усіх куточках Галактики, і особливо, де це можливо, в найбільш небезпечних її частинах.

Попереднє речення має сенс. Це не проблема.

Ось вона:

Зміна.

Прочитайте знову, і ви зрозумієте.

Галактика — це дуже мінливе місце. Чесно кажучи, кожна її частинка кудись рухається, постійно змінюючись. Нічний кошмар, подумаєте ви, для скрупульозного і сумлінного головного редактора, який старанно намагається тримати весь цей масивний, деталізований і складний том оновленим відповідно до постійно мінливих обставин і умов, які Галактика вибльовує кожну хвилину, кожної години, кожного дня, і ви будете не праві. Де ви будете не праві, так це в тому, що ви не зможете усвідомити, що редактор, як і інші редактори Путівника колись не могли, не має ні найменшого уявлення про значення слів «скрупульозний», «сумлінно» чи «старанно», і здається дудлить цей кошмар через соломинку.

Статті можуть оновлюватись через Суб-Ета Нет. А можуть і ні. Все залежить від їх популярності.

Візьмемо хоча б для прикладу випадок з Бреквінда, на Фот Алавара — цей окутаний міфами, легендами і отупляюче нудними 3D міні-серіалами, дім чарівних і магічних Фуолорнських Вогняних Драконів.

В Стародавні часи, коли Фраґіліс ще співав, а Саксаквін з Квінелюксу панував на здешніх землях. Коли повітря було солодким і ночі духмяними, а всім іншим якось вдавалось виживати, чи щось типу того. Хоча, як заради всього святого, вони могли подумати, що будь-хто міг би, навіть віддалено, повірити у таке абсурдне твердження, що з усім цим солодким повітрям і духмяними ночами, та ще з такою дрібницею, як незаймані, яку не кожен згадає, ніде було цеглину кинути, на Бреквінда, на Фот Алавара, аби не зачепити принаймні з півдюжини Фуолоронських Вогняних Драконів.

Та чи хотіли ви кидати її, от це вже інше питання.

Не те, щоб Вогняні Дракони були особливо миролюбними істотами, тому що вони, насправді, були. Ці тварини обожнювали мир до нестями. І це масове обожнювання до нестями, часто ставало проблемою. Знаєте, люди часто завдають болю тим кого люблять. А тепер уявіть це в масштабах Фуолоронського Вогняного Дракона, з його подихом, як у ракетного прискорювача і зубами, наче паркова огорожа. Ще одна проблема була в тому, що коли вони були в настрої, то дуже часто завдавали болю тим, кого люблять інші люди. Додайте до цього всього відносно малу кількість божевільних, які, насправді, ходять по цих місцинах і метають цеглою, і в результаті отримаєте велику кількість людей, які завітали на Бреквінда, на Фот Алавара, і серйозно постраждали через драконів.

Та чи вони насправді хотіли це робити? Ні.

Чи вони хоч коли-небудь оплакували свою долю? Ні.

Фуолоронські Вогняні Дракони були глибоко шановані по всіх усюдах Бреквінда, на Фот Алавара: за їх дику красу, шляхетні манери і звичку кусати всіх тих, хто не бажав глибоко шанувати їх.

А чому так було?

Відповідь дуже проста.

Секс.

Є щось, з якихось нез’ясованих причин, майже нестерпно сексуальне у тому, що величезні вогнедишні магічні дракони низько ширяють серед залитого місячним світлом неба у, і без того небезпечному, солодкому і духмяному повітрі.

Чому це відбувається саме так? Очманілі романтики — жителі планети Бреквінда на Фот Алавара — можливо, вам ще не розповіли, але якщо це вже відбулось, то безперестанку будуть обговорювати цю тему, аж поки не почнеться дійство: через деякий час, з півдюжини шовкокрилих, шкірястих Фуолоронських Вогняних Драконів з’явиться на вечірньому горизонті, і доки половина населення Бреквінда буде метушитись в лісі, інша половина проведе ніч неспокійно, задихаючись, сплівшись разом, і зустріне перші промені сонця посміхаючись і радіючи, все ще стверджуючи, доволі ласкаво, що вони незаймані, чи швидше розчервонілі і липкі незаймані.

Одні дослідники стверджують, що вся справа у феромонах.

Інші — в звукових коливаннях.

В будь-якому разі, це місце було напхане дослідниками, які вже тривалий час, безперестанку намагалися докопатися до істини.

Не дивно, що графічне зображення загального стану громадських відносин на планеті стало досить популярним серед тих нещасних, які дозволили Путівнику себе направляти, і тому не могли собі дозволити випустити його з рук. А як щодо сучасних космотуристів, то вони відкриють для себе Бреквінда на Місті Державі Алавара, як закатаний в бетон, завалений стриптиз-клубами і Барами з Драконячими Бургерами, світ.

Вечір в Іслінгтоні був солодким і духмяним.

Звичайно, там не було Фуолоронських Вогняних Драконів, але якби