Читати книгу - "Твоя Марія... і Кіб"

Якби люди здатні були аналізувати природу Істоти, то виявили б, що вона схожа на деяких комах Праматері Землі. Павук, що запліднив самку, втікає чимскоріш, поки не з’їдений. Але кожен павук знає правила цієї гри, а Отто Симеон, який роздобув для оранжереї дивовижну рослину й надзвичайно пишався новим надбанням, аж ніяк не уявляв собі її підступності.

З пасажирами Істота впоралася досить швидко — позбавлені значної частини енергодумки, вони просто дійшли межі божевілля. Екіпаж було залишено на закуску: чим більш складний і тренований мозок, тим смачніше харчуватися його випромінюваннями. З двома — із самим Отто та капітаном корабля — Істота вовтузилася найдовше. Та нарешті виявились вичерпаними й вони!

Але на аварійний заклик, як мухи на мед, повинні злетітися й інші кораблі! (Істота мала певне уявлення про особливості поведінки здобичі). Завжди добре мати додатковий запас їжі!

І корабель з’явився. А з ним — і люди, досить смачні, а головне, нові. І ще додатковий сюрприз: мало схожий на людський, але теж мозок, рідкісна страва — біел!

Істота розім’якла. Чоловік з’явився відразу. Щоправда, він спершу трохи пручався, але так навіть цікавіше! Істота з задоволенням вовтузилася з новою енергодумкою. Спорядити на новий корабель свій паросток вдалося без особливих труднощів. Зазвичай люди намагалися в першу чергу рятувати найдрібніших дитинчат, а значить, з ними можна було відсилати що завгодно.

Паросток, який потрапив у нове середовище, негайно підсилив аромат, щоб дістатися до мозку другої дорослої людини. Нарешті й на мозок Барса було розпочато телепатичну атаку. Але тут на Істоту чекала неприємність: біологічна частина Барса була зрощена з машиною, а тому виявилася більш стійкою за звичайний людський мозок. Барс просто блокував біологічну частину й цілком перейшов на машинне мислення. Та ще ця паскудна тварюка!

На батьківщині Істота мала природних ворогів. Не надто розумні хижаки добре відчували білкову природу Істоти-матки і поїдали її просто й без витівок. От упоратися з личинками ці звірі не змогли б, але вони й не полювали на личинок! Вони полювали на жирну матку, а енергодумка просто звільнялася й безглуздо губилася в просторі.

Звір, який зустрівся істоті на транспортнику, не належав до знайомих їй хижаків, хоча повівся аналогічно: з’їв паросток. Істота пообіцяла собі під час другого раунду поєдинку з Барсом пригнати на транспортник двійко озброєних людей, щоб покінчити з нахабним бараноїдом.

Але це потім. А зараз Істота продовжувала ласувати, по шматочку відриваючи енергодумку від розуму спійманих людей. Все було спокійно. До того ж, неподалік з’явився ще один корабель, і, виходить, можна буде зробити додатковий запас їжі!

— Барсе! Хто це так страшно гарчав?! — дітям набридло плаката. Хлопці повилазили з-під ковдри, Андрес пішов до іншої каюти забрати Літу, а Петер зіпхнув з ліжка Міккі, що пригрівся, й згадав про механічну няньку.

— Це я гарчав! — меланхолійно відгукнувся Барс. — Мені снився сон, і я гарчав уві сні.

— Я так злякався! — зізнався Петер. — Я думав, на нас напали прибульці! А де дядько Дар і той, другий дядько, що обіцяв знайти маму?!

— Вони на «Лорі», — відповів Барс так само сумно. Він уже почав перевіряти відімкнені вузли, але ще не скінчив, і все багатство відтінків людського голосу зараз було йому недоступне. Залишився самий лиш смуток.

— Барсе, а нам можна на «Лорі»?

— Без наказу капітана не можна!

Петер замислився. З’явився Андрес, що вів за руку запухлу від плачу Літу. Радісний Міккі привітав їхню появу голосним гавкотом і посиленими рухами хвоста. Петер поскаржився Андресу на впертість Барса.

— А ми — маленькі! Нам не капітан наказує, а мами! А раз мам нема, виходить, ми самі собі наказуємо! — слушно зауважив Андрес.

Барс нічого не відповів, але двері каюти замкнулися. Петер сердито застукав по них кулачками:

— Я все дядькові Дару скажу! Він нас не замикав і тобі б не дозволив!

Та Барс увімкнув вузли, яких бракувало, і припинив переговори з дітьми.

Істота не потребувала високої температури, вона готувалася переходити до наступної фази й для цього перемістила частину своєї маси за межі оболонки корабля. Отвори, що виникли при цьому, були заповнені «коренями», і значного витоку повітря не сталося. Але «корені», проходячи крізь оболонку, пошкодили систему терморегуляції «Лорі». Температура у відсіках почала падати.

Одурманені люди тим часом не втратили чутливості й почали зігріватися по-своєму. Дехто просто напнув на себе весь наявний одяг, десь ввімкнули індивідуальне обігрівання каюти, а в двох місцях і досі діюча протипожежна система заливала вогнища локального загоряння.

У рубці температура впала вже до п’яти градусів тепла й дедалі знижувалася. У самих комбінезонах Ватіш з Коновим, цокотіли зубами, а тому розпочали відчайдушні спроби звільнення. Заважало те, що, безперестанку провалюючись у марення, вони перешкоджали один одному.

Ватіш намагався гризти пута, але марно. В його уяві вони з Коновим потрапили на обід до канібалів, чиї прокляті списи погрожували відправити представників космофлоту до прабатьків значно швидше, ніж Ватіша нарешті осяє геніальна ідея про спосіб звільнення.

Конов і далі мандрував космосом. Тільки йому, богові-початківцю, дедалі більше дошкуляв холод космічного простору. Він просив Будду допомогти з продукуванням енергії, але бронзовий друг не поспішав з рекомендаціями. Він чомусь огорнувся білястим серпанком, і обриси його ставали щодалі розмитішими.

Коли обоє бранців уже наближалися до блаженства нескінченного сну, хтось вкусив Ватіша за плече. Даруа з криком рвонувся — злісний канібал відлетів убік. Вирваний лементом