Читати книгу - "Крижана принцеса"

Еріці стало трохи соромно, бо вона розповіла Патрикові не всю правду. Була ще одна маленька, але вельми незвичайна деталь, про яку вона змовчала. Принаймні вона мовчатиме про неї доти, доки не дізнається щось іще.

— Так, проти жіночої інтуїції я не маю аргументів. Хочеш іще вина?

— Так, дякую. — Еріка окинула поглядом кухню. — Як чудово в тебе тут. Це ти вмебльовував кімнату?

— Ні, не мав такої честі. Карін добре тямила в цьому.

— О, так, Карін. Що між вами сталося?

— Не дивина. Звичайний сценарій. Жінка зустрічає співця в крутезному піджаку, а потім розлучається зі своїм чоловіком і переїжджає до нього.

— Жартуєш!

— На жаль, ні. І вона знала, до кого йти. Карін покинула мене й пішла до Лейфа Ларссона, популярного співця з найвідомішого естрадного ансамблю Богуслена «Леффес». До чоловіка з найгарнішими кучерями на всьому узбережжі. Ну, нічого й не скажеш цьому кучерявому хлопчиськові.

Еріка витріщилася на Патрика.

Він ласкаво всміхнувся.

— Так, це дещо перебільшена версія, але вона дуже близька до правди.

— Але ж це, імовірно, дуже жахливо! Це вельми важко пережити.

— Я жалів себе досить довго, але тепер усе гаразд. Не надто чудово, але гаразд.

Еріка заговорила про інше:

— Новина про вагітність Алекс була як грім із ясного неба.

Вона допитливо подивилася на Патрика, і йому здалося, наче за невинним ствердженням приховувалося щось більше.

— Так, здається, вона не розповіла чоловікові про цю приємну звістку.

Патрик мовчки чекав на продовження. Умить здалося, що Еріка вагалася, чи варто їй розповідати Патрикові те, про що вона довідалася від Франсін. Еріка говорила тихо, повільно й дещо невпевнено:

— За словами її найкращої подруги, батьком дитини був не Генрік.

Патрик звів брови й засвистів, але досі нічого не відповідав із надією почути ще бодай якусь інформацію від Еріки.

— Франсін розповіла, що Алекс із кимось зустрічалася тут, у Ф’єлльбацці. З кимось, до кого вона сама їздила сюди щовихідних, аби побачитися. За словами Франсін, Алекс ніколи не хотіла мати дитину від Генріка, але цей чоловік був для неї особливим. Вона шалено раділа новині про дитину. Саме тому Франсін була однією з тих людей в оточенні Алекс, які найпалкіше наполягали на тому, що це не самогубство. Алекс, за її словами, тоді вперше в житті була щасливою.

— Чи знає вона щось про те, ким був той чоловік?

— Ні, Алекс ніколи не розповідала про нього.

— Як її чоловік ставився до того, що вона їздила до Ф’єлльбакки щовихідних без нього? І чи знав він, що вона зустріла там іншого?

Патрик зробив ковток вина й відчув, як запалали його щоки: або так діяло вино, або присутність Еріки. Він не знав.

— Думаю, у них були досить незвичайні взаємини. Я зустрічалася з Генріком у Ґетеборзі. Мені здалося, що в житті вони крокували різними стежками, які рідко перетиналися. Ми розмовляли недовго, і з нашої короткої зустрічі я не можу сказати, чи знав він про це. У цього чоловіка кам’яне обличчя, і, гадаю, він надто глибоко тримає в собі те, що думає або відчуває.

— Люди такого типу іноді функціонують за принципом скороварки. Накопичують і накопичують усі емоції, а одного дня можуть вибухнути. Гадаєш, таке могло трапитися? Припускаєш, що одного дня в цього покинутого чоловіка урвався терпець і він убив свою невірну дружину? — розмірковував Патрик.

— Не знаю, Патрику. Справді не знаю. Однак гадаю, що настав час випити ще бокал вина й поговорити про те, що не стосується вбивства та раптової насильницької смерті.

Патрик охоче погодився й підняв свій бокал.

Вони перемістилися на диван і решту часу мило розмовляли на різні теми, окрім тих, що стосувалися вбивства Александри. Еріка розповіла про своє життя, клопоти через продаж будинку й про те, як сумувала за батьками. Патрик розказав про власний гнів і розчарування після розлучення: про те, що знову опинився покинутим саме тоді, коли вже майже був готовим до дітей та сімейного життя. Тоді, коли сподівався, що разом вони будуть до схилу днів.

Навіть мовчазні миті здавалися їм щасливими й спокійними. Час від часу Патрик змушував себе стримуватися, аби не нахилитися й не поцілувати Еріку.

3

Він бачив, як її виносили. Йому хотілося заревіти й накинутися на її накрите тіло. Зберегти її навічно.

Тепер він втратив її назавжди. Чужі люди колупатимуться в її тілі. Ніхто з них не побачить її вроди так, як її бачив він.

Для них вона буде лише шматком м’яса. Реєстраційним номером на папері — без життя, без полум’я.

Лівою рукою він провів по долоні своєї правиці. Учора ця рука пестила її руку. Він доторкнувся долонею до щоки, намагаючись відчути доторк її холодної шкіри до його обличчя.

Але не відчув нічого. Вона зникла.

Миготіло блакитнувате світло ліхтарів. Люди метушилися: туди-сюди виходили з будинку й заходили до нього знову. Навіщо вони так поспішали? Уже було запізно.

Ніхто його не бачив. Він невидимий. Він завжди був невидимим.

Але це нічого не означало. Вона помітила його. Вона завжди вміла його бачити. Коли вона дивилася на нього своїми блакитними очима, він почувався потрібним.

Тепер уже нічого не залишилося. Боротьба вже давно згасла. Він стояв у затінку й дивився, як виносять його життя, накрите жовтим укривалом швидкої допомоги. Це кінець. Вибору вже немає. Він завжди знав про це, але тепер ця мить нарешті настала. Він жадав її. Він обіймав її.

Вона зникла.

Неллі дуже здивувалася, коли Еріка зателефонувала. Умить Еріка замислилася, чи не даремно вона це робить. Однак не могла приховати, що поява Неллі та її увага до Джулії на поминках Алекс її дуже приголомшили. Ясна річ, Карл-Ерік до переїзду до Ґетеборґа працював на фабриці Фабіана Лоренса на посаді начальника управління офісом, але, як відомо, вони ніколи між собою не спілкувалися. Родина Карлґренів належала до нижчого соціального прошарку.

Вітальня, у якій вона опинилася, була вишуканою й гарною. З одного вікна вимальовувався чудовий морський пейзаж, а з другого — обрій та острови. Того дня сонячне проміння відбивалося від вкритої снігом криги, і такий яскравий краєвид легко можна було порівняти з найбільш сонячним літнім днем.

Вони сіли на елегантний м’який диван, і Еріці подали маленькі канапе на